Обласні переможці за кількістю (продовження)

Георгіївська церква в Охтирці, © Наталія Шестакова, CC-BY-SA 4.0

Георгіївська церква в Охтирці, © Наталія Шестакова, CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Продовжуємо публікацію підсумків регіональних номінацій.

Відразу у двох номінаціях — «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Запорізької області» та «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Сумської області» перемогла Наталія Шестакова (Nataliya Shestakova). На Сумщині вона сфотографувала і завантажила фото понад 290 пам’яток, а в Запорізькій області — понад 350. Наталія бере участь в нашому конкурсі вдруге. Минулого року вона здобула лише відзнаку у спецномінації.

У номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Херсонської області» перемогла Ольга Нестеренко (Нестеренко Оля). Вона брала участь у нашому конкурсі вперше. Про пригоди Олі читайте в її статті.

А в номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Волинської області» перемогу здобув Вячеслав Галєвський (Galvm), який завантажив світлини більш ніж 180 пам’яток області. Вячеслав бере участь у конкурсі втретє, минулого року він переміг у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Закарпатської області».

P.S. Фотографії, використані в цій статті, є суб’єктивним вибором автора і можуть не співпадати з вибором журі конкурсу.

Залізничний вокзал у Бердянську. Вид з боку міста © Наталія Шестакова, CC-BY-SA 4.0

Залізничний вокзал у Бердянську. Вид з боку міста © Наталія Шестакова, CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Мандрівка Херсоном

Про конкурс вперше почула на Вікіконференції 2014 і чекала осені, щоб взяти участь. Трохи неправильно зрозуміла правила конкурсу, думала, що фотографувати і завантажувати фотографії можна лише в зазначений період. Часу їхати в інше місто не було, тому вирішила дізнатися більше про свій рідний край, про Херсон, тим паче, що в списках я побачила, що фотографій багатьох пам’яток немає.

Всіхсвятська церква, Херсон, Пугачова вул., 1
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Вали Херсонської фортеці, Херсон, вул. Перекопська, 13 (територія парку Ленінського комсомолу)
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Сформувала свій маршрут таким чином, щоб протягом конкурсу сфотографувати всі пам’ятки зі списку. Мені майже вдалося це зробити (не встигла сфотографувати лише кургани).

Житловий будинок Лобрі, губернська гімназія, Херсон, Карла Маркса вул., 20
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Щодо вражень, то звичайно вони позитивні.  Дізналася багато нового та цікавого про історію Херсона, історії вулиць, храмів, споруд, будівель, бо проходиш кожного дня, біля якогось будинку і навіть не здогадуєшся про його історію…

Мандруючи пішки за списком пам’яток, побувала на самих окраїнах міста, кілька разів бувала на старих кладовищах (тут у мене зразу порада для учасників-дівчат — не ходіть самі в такі місця, з власного досвіду скажу, що було страшно як мене почав переслідувати якийсь «хворий»). Але це був лише один маленький неприємний епізод, бо в цілому за цей період я познайомилась, поспілкувалась і просто зустрічала на своєму шляху багато доброзичливих, веселих, щирих та оптимістичних людей.

Комплекс пам’яток Херсонського меморіального кладовища, Херсон, вул. Молодіжна, 1
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Серед пам’яток були ті, що знаходились на приватних або закритих територіях, але мені вдавалося своєю цікавістю, своєю розповіддю про конкурс, про важливість залишити нащадкам фото тих чи інших пам’яток, їх переконати; мені йшли на зустріч, дозволяли зробити фотографії, а в обласному ліцеї (закрита територія) мені навіть провели екскурсію по всій території.

Знаю, що мої фотографії не займуть призових місць (по-перше, я непрофесіонал фотографувати,  а, по-друге, не цікаво дивитись на якийсь старий будинок, який захаращений і майже знищений), а таких у списках по Херсону багато, але мандруючи містом, дізналась багато і зрозуміла, що головне зберегти (залишити хоч на фото) історію нашим дітям.

Кінотеатр «Ампір» (будівля на межі знищення), Херсон, Горького вул., 17
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Лікарня (будівля на межі знищення), Херсон, Комсомольська вул.,35
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Пивоварний завод, Херсон, Червоностудентська вул., 36
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Цей фотоконкурс  дуже важливий та актуальний саме зараз. Треба хоч на фото залишити пам’ять яким була та чи інша будівля (споруда) для наступних поколінь, а також привернути увагу людей, молоді до збереження та дбайливого ставлення до нашої історії.

Усім організаторам хочу сказати величезне СПАСИБІ))) Також учасникам та тим, кому прийшла така гарна ідея про створення цього конкурсу.

Синагога «Хабад», Херсон, Горького вул., 27
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

P.S. Фотографії, використані в цій статті, є суб’єктивним вибором не члена журі і можуть не співпадати з вибором журі конкурсу. Авторський стиль максимально збережено

Сливова країна

Погреби кам’яниць довкола Неготина утворюють комплекс винниць
Автор фото — ZoranCvetkovic. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Десятка фотографій Сербії дає можливість познайомитися із цією багатогранною країною. Тут і середньовічні монастирі та твердині, і винні погреби, якими славна була вона свого часу, і меморіали воїнам, що полягли, і членам королівської династії.

Церква Святого Георгія у мавзолеї Карагеоргійовичів (Karađorđević). Тут поховано 28 членів династії
Автор фото — Pudelek. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Сербія була заселена сербами й іншими слов’янськими племенами з 6 — 7 ст., до кінця 12 ст. вона перебувала під владою Римської (Ромейської) імперії (Візантії), у 13 і 14 ст. — уже незалежна держава, з 15 ст. входила до складу Османської імперії (Туреччини) і частково (з 16 ст.) Священної Римської імперії (Австрії). Після двох протитурецьких повстань Сербія здобула у 1830 р. широку автономію, а у сербсько-турецькій війні 1876–1878 — повну незалежність і стала у 1882 королівством.

З агресії Австро-Угорської імперії проти Сербії почалась Перша світова війна.

Меморіал Maчков камень. Тут поховані рештки полеглих воїнів Першої світової війни (г. Ягодня)
Автор фото — ZoranCvetkovic. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Після її закінчення, у грудні 1918 року, вона увійшла до складу Королівства сербів, хорватів і словенців, перейменованого 1929 р. на Югославію, проголошену після визволення з німецької окупації (1941–1944) у листопаді 1945 Соціалістичною Федеративною Республікою Югославії (СФРЮ) (мова — сербо-хорватська, релігія — православ’я). Йшли перемовини про її об’єднання з Болгарією, однак протиріччя між Сталіном та Йосипом Броз Тіто завадили цьому.

Правління Йосипа Броз Тіто склало цілу епоху в сучасній історії Югославії, центральною і об’єднавчою частиною якої завжди була Сербія. В цей час Соціалістична Федеративна Республіка Югославія була одним з лідерів світового руху неприєднання. 1991 року розпочався розпад Югославської федерації. Згодом країна була втягнена в затяжний військовий конфлікт, в результаті якого утворилась союзна держава Сербія та Чорногорія.

3 червня 2006 року в результаті референдуму Чорногорія оголосила про свою незалежність. 5 червня скупщина Сербії проголосила Сербію спадкоємицею союзної держави.

Останнім часом Сербії нарешті вдалось подолати наслідки війн, конфлікту з НАТО та внутрішні громадянські проблеми. Проте невирішеною залишається проблема автономного краю Косово, який проголосив незалежність 17 лютого 2008 року. Незалежність була визнана 62-ма державами світу.

Вид на православну церкву Різдва Марії (с. Пріліпац, Пожега, Сербія)
Автор фото — Vladimir Mijailović. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Лавра Святого Сави, збудована в горі
Автор фото — Dragan Obric. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Монастир Градац. Монастир було засновано Оленою Анжуйською, королевою Сербії (Кралево)
Автор фото — Misa.stefanovic.07. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Монастир Градац. Церква Непорочної Діви (Кралево)
Автор фото — JSPhotomorgana. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Собор Святої Трійці (Ниш)
Автор фото — Mickey Mystique. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Голубацька фортеця була збудована у XIV столітті
Автор фото — ZoranCvetkovic. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Гардош (Gardoš) здіймається на правому березі Дунаю і є природним підвищенням для огляду території за річкою
Автор фото — Vladimir Mijailović. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Використано матеріали зі статті Історія Сербії у Вікіпедії.

Перші переможці

Костьол Різдва Пресвятої Діви Марії в Кам'янці Біляївського району, © Дмитро Жданов, CC-BY-SA 4.0

Костьол Різдва Пресвятої Діви Марії в Кам’янці Біляївського району, © Дмитро Жданов, CC-BY-SA 4.0

Ми розпочинаємо публікацію підсумків цьогорічного конкурсу. Підсумки ми публікуватимемо частинами. Сьогодні до вашої уваги учасники, які здобули найпереконливіші перемоги.

Крістіна Федорович на церемонії нагородження «ВЛП-2013», © Андрій Макуха, CC-BY-SA 3.0

Крістіна Федорович на церемонії нагородження «ВЛП-2013», © Андрій Макуха, CC-BY-SA 3.0

У номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Одеської області» переміг Дмитро Жданов (Дмитрий Жданов), а в номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Чернівецької області» перемогу здобула Жанна Бучко (Bukovynka). Обидва учасники перемогли з перевагою понад 500 пам’яток над найближчим переслідувачем.

Дмитро Жданов брав участь в конкурсі вже втретє, проте лише цього року йому вдалося перемогти в одній з номінацій. Жанна Бучко вперше стала учасницею конкурсу і відразу показала високий результат.

У номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Хмельницької області» перемогла Крістіна Федорович (ЯдвигаВереск), яка випередила найближчого переслідувача на понад 300 пам’яток.

Крістіна перемагає в цій номінації вже другий рік поспіль. Вона також була переможницею в аналогічній номінації в спорідненому конкурсі «Вікі любить Землю-2014».

P.S. Фотографії, використані в цій статті, є суб’єктивним вибором автора і можуть не співпадати з вибором журі конкурсу.

Хотинська фортеця, © Жанна Бучко, CC-BY-SA 4.0

Хотинська фортеця, © Жанна Бучко, CC-BY-SA 4.0

ПАР: переможці

Національний пам’ятник жінкам (Блумфонтейн, провінція Вільна держава)
1-е місце
Автор фото — Leanri van Heerden. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Першими переможців національного конкурсу опублікувала Південно-Африканська Республіка (ПАР). ПАР відомий різноманіттям культур та мов — одинадцять офіційних мов закріплені конституцією. Дві з цих мов мають європейське походження: африкаанс, мова, яка виникла на основі голландської, якою спілкується більшість населення Південної Африки, а також південноафриканська англійська. Хоча англійська мова грає велику роль в громадському та комерційному житті, тим не менш є лише п’ятою за використанням як рідна.

Також ПАР є етнічно різноманітним. 79,5 % населення має африканське походження, розділене між різноманітними етнічними групами, які говорять різними мовами Банту, 9 з яких мають офіційний статус. У Південній Африці також присутні найбільші європейські, індійські та расово змішані громади.

Південна Африка є конституційною демократією у вигляді парламентської республіки. Є одним з членів-засновників Африканського Союзу, та має найбільшу економіку з усіх його членів. Крім того, є одним з засновників Організації Об’єднаних Націй і НЕПАД.

Публікуємо тут десятку переможців, яку буде оцінювати міжнародне журі. Перше місце національне журі віддало Національному пам’ятнику жінкам, що увіковічнює страждання жінок, які загинули у концентраційних таборах Британської імперії протягом Другої англо-бурської війни.

Вид на «Union Buildings» (урядовий комплекс) (Преторія)
2-е місце
Автор фото — Robbie Aspeling. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Стара ферма (Сомерсет-Вест)
3-є місце
Автор фото — Chris Snelling. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

4 — 10 місця посіли такі світлини пам’яток:

Відновлений Марк I (гармата RML 9-дюймів 12 тон) під час пострілу (Саймонстаун, біля Кейптаун)
Автор фото — ShaneCaptHaddockSwartz. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Деталь. Національний пам’ятник жінкам (Блумфонтейн, провінція Вільна держава)
Автор фото — Leanri van Heerden. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Ферма. Котедж (Verloren Vlei Heritage Village, Іландз Бей, Західна Капська провінція)
Автор фото — Andrew Hall. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Столова гора (біля міста Кейптаун)
Автор фото — StevenMorrow. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Столова гора (біля міста Кейптаун)
Автор фото — Brendon Wainwright. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Живопліт із дикого мигдалю, який посадили 1660 року за наказом Яна ван Рібека. Живопліт мав захистити периметр голландської колонії біля міста Кейптаун
Автор фото — Nat Gold. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Голландська реформаторська церква, 1874 рік (Східна Капська провінція)
Автор фото — Suzi-kate. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

«Σπεῦδε βραδέως»

Панегірик в стилі «Σπεῦδε βραδέως» [«поспішай повільно»].

Напис над входом до каплиці Успенської церкви (місто Львів)
Автор фото — Elpida. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

«Ну і от що це за назва така? Там жодного українського слова немає…» прочиталося… і… А от тим, хто досі продовжує читати, а може раптом спробував в це навіть вдуматись, відповідь: «Ну так а що би там українські слова мали робити? Це ж грецька спецномінація :Р Все відповідно до канону — пафос, гіперболи, заплутаний сюжет… і дещиця гумору із самокритикою».

Весь цей панегірик (у не зовсім класичному розумінні поняття «панегірик») присвячений фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки 2013», зокрема грецькій спецномінації.

13 місяців тому у Львів прийшла 2013та осінь (ну, очевидно, не лише у Львів, бо така ж ситуація синхронно склалася і в Києві… мабуть, ще десь таке трапилося, але поза цими двома географічними точками ми у нашому панегірику мандрувати не будемо).

І якби ми були забобонними, то би точно почали виправдовувати всі наші дивні трафунки отим засиллям 13.

Ну бо ж як логічно можна пояснити наприклад мій казус?

13 місяців тому очільник дружньої кафедри Елліністики Андрій Савенко з Києва несподівано повідомив мене, що існує такий собі вікіфотоконкурс, в якому є наша (грецька тобто) спецномінація, і ось-ось наступить дедлайн, та чи я би не хотіла туди чогось свого додати (світлин себто). Ну так… а тут те «своє» для мене означало дослівно своє, своє ще з дитинства. Бо мова йшла поміж іншим про грецькі пам’ятки Львова, а серед них найбільшою (у висоту передовсім) є Успенська церква і так склалося – церква мого дитинства (ще коли я ані поняття про греків не мала на загал, ані зокрема про тих, які в тій же ж церкві й поховані… Але очевидно грецький дух ще відтоді непомітно, але міцно, до мене приточився так, що супроводжує й досі).

Спецномінація «Грецькі пам’ятки». 2-е місце
Дзвіниця (вежа Корнякта) (місто Львів)
Автор фото — Elpida. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Окрім цього у мене вже давно була ідея, яка все більше перетворювалася у виробничу потребу — розшифрувати напис на каплиці цієї церкви, просто над входом (я роками дивилася на ці букви, і раптом прийшла вирішальна 2013 осінь). Причиною виробничої потреби стали розмови зі студентами про цей напис, а наявні варіанти тлумачень цих букв іншими дослідниками не виглядали надто переконливими та зрозумілими, і зрештою залишалися все ще просто набором букв.

Тому вікіфотоконкурс і проект із розшифрування загадки із дитинства збіглися у часі… і просторі.

Я омину деталізацію всіх звеселяючих моментів, що супроводжували цей подвійний проект, хоча про кілька штрихів згадаю: молодий священик моєї дитячої церкви не знав, де там в ній крипта з Корняктом… і взагалі, хто він такий той Корнякт (Та що я вчіпилася? То було навіть не 100, і не 200 років тому… Кому це треба? Пластикові вікна в каплицях ше з тих часів – набагато актуальніші зараз…). А на моє питання, чи відбувається в них літургія грекою, бо колись, наскільки мені відомо, була, він трохи повагався, нічого певного не відповівши, врешті запросив прийти в Успенку… через кілька місяців (оригінальний «ненав’язливий» підхід. От Ви би після такого запрошення пішли?)… Але, зрештою, моє повернення в православну церкву дитинства через багато років після закінчення того дитинства відбулося разом зі щиро ненав’язливим неправославним Dwight Trible (dwighttrible.com, до речі, Вікіпедія про Двайта нічого не знає, а шкода), щоправда, ми так і не знайшли крипту, може тому, що шукали не крипту, а дух. Що шукали, те і знайшли :)

Тож 13 місяців тому я зробила фото дитячої церкви і у 50 різних ракурсах, і з типовими львівськими місцевим жителями на передніх і задніх планах — голубами і котами. Паралельно зробила багато деталізованих фото напису, щоб розкодувати його. І раптом колега із рідної кафедри синхронно звернулася до мене з проханням зробити фото (не знаючи, що я щойно відтіля і вже з фото) того ж напису з каплиці, бо у неї раптом виникла теж виробнича потреба розшифрувати його на прохання дружніх колег-істориків. Дізнавшись, що я вже почала його розкодовувати і мені це цікаво теж, ми поєднали зусилля, і вийшов, здається, адекватний продукт із того.

Вхід до каплиці Успенської церкви (місто Львів)
Автор фото — Elpida. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

У межичасі я позавантажувала всі свої 50+ фото Успенської церкви до Вікіпедії та й собі забула про це.

Пройшло 13 місяців і випадково минулого тижня мені прийшов від пані Олени (із прекрасним вірменським прізвищем Захарян) лист просто з космосу із запитанням, чи часом я не та, яка видає себе за оту Elpida, що минулоріч подавала свої фото на вікіфотоконкурс. Ось десь приблизно таке питання було. Так склалося, що я якраз тією, кого шукали, і виявилася. Рік пройшов у незнанні-невизнанні.

Ну так от, шановні друзі, підсумовуючи: немає потреби усі гріхи світу звалювати на 13, і містика тут ні до чого насправді, мій трафунок — приклад того, як все можна пояснити просто і логічно: незнання-невизнання приключилося мені виключно через банальне невміння користуватися скринькою, зареєстрованою у Вікіпедії (читаймо інструкції!), у яку мені 12 місяців тому прийшло повідомлення про те, що моє фото здобуло призове місце (друге) і його разом зі мною з цього приводу хочуть вшанувати.

Це було несподівано і справді дуже приємно, хай навіть в досить заповільнено-поспішальному ритмі.

Дякую ще раз панові Андрію та пані Олені.

Оргкомітет дуже радий, що один із переможців нашого конкурсу відшукався (хай і через рік). І ми дуже наполегливо радимо учасникам вмикати можливість отримувати листи у налаштуваннях користувача ;) Ми б дуже хотіли, щоб усі історії наших учасників були із happy end-ом

Україна на 1-му місці у світі за кількістю поданих робіт на конкурс «Вікі любить пам’ятки»

Українська частина міжнародного фотоконкурсу пам’яток культурної спадщини «Вікі любить пам’ятки 2014», що тривала з 15 вересня по 15 жовтня, завершилася: за місяць до вільного користування завантажено понад 47 тисяч фотографій.

Усього за час конкурсу у 2014 році було завантажено фотографії понад 14 тисяч об’єктів культурної спадщини, з яких найбільше – в Києві (2910 пам’яток), Львівській (1340) та Одеській (1254) областях, найменше – в Луганській області (15), Севастополі (55) і Донецькій області (95).

У міжнародному конкурсі станом на зараз завантажено понад 295 тис. фото. У більшості країн конкурс уже завершився, до 24 жовтня триває прийом робіт в Ізраїлі, до 31 жовтня — у Росії та Македонії. Зараз Україна за кількістю фотографій перебуває на 1-му місці серед 41 країни. На другому місці зараз Польща (понад 45 тисяч фото), на третьому – Німеччина (більше 35 тисяч). Треба зазначити, що в Україні конкурс тривав на один день довше, ніж у більшості країн, але в середньому за конкурсний день вантажать менше фотографій, аніж розрив із поляками. Традиційно найбільше вантажать в останній день змагання – цього року в останній день було завантажено понад 7 тисяч світлин – саме це дало змогу Україні посісти перше місце за кількістю завантажених фото.

В українській частині конкурсу взяли участь більше 500 авторів. До кінця 2014 року також планується провести конкурс із написання статей про пам’ятки у Вікіпедію.

Конкурсний список пам’яток для фотографування складається із понад 70 тисяч об’єктів історико-культурної спадщини усієї України. Підготовка конкурсних списків є найбільш трудомісткою частиною організації конкурсу – в Україні відсутній єдиний реєстр пам’яток, Міністерство культури не володіє повною інформацією, області та районні управління та відділи часто теж не мають готових списків, а деякі навіть вважають, що ця інформація є службовою. Так, Покровська РДА на Дніпропетровщині відмовила у наданні переліку історико-культурних пам’яток, посилаючись на Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, при наявності яких документу присвоюється гриф «Для службового користування». Вважаючи відмову адміністрації неправомірною, ми звернулись до Фонду захисту права на доступ до інформації з проханням забезпечити юридичний супровід в отриманні списку пам’яток та оскарженні Переліку, положення якого не відповідають вимогам законодавства України та суттєво звужують право на доступ до публічної інформації.

Ще однією суттєвою перешкодою для організації конкурсу є відсутність в Україні т. зв. «свободи панорами». Це положення у законодавстві, яке дозволяє вільне фотографування усіх територій міста, відкритих для вільного пересування. За нашими законами вимагається отримання дозволу від архітекторів/скульпторів (чи їхніх нащадків) на використання фотографій, на яких зафіксовано відповідні твори (будівлі, статуї тощо). Приміром, видання туристичного путівника, в якому є фото сучасних будівель, за відсутності дозволу від власників авторських прав на ці будівлі, є незаконним. Як і видання листівок чи показ фільму про ці пам’ятки. Будівля самої Верховної Ради України є досі захищена авторськими правами, і тиражування її зображень порушує закон. Як ми уже повідомляли, з 1 жовтня набули чинності поправки до Цивільного кодексу Росії щодо «свободи панорами», які стосуються фотографування будівель. Правда, під захистом авторського права і надалі перебуватимуть пам’ятники. Натомість у багатьох інших країнах, де такі поправки ухвалені (зокрема у Польщі, Великій Британії, Німеччині, Іспанії, Вірменії, Молдові та ін.), не лише будівлі, а й інші твори мистецтва, розміщені у публічних місцях, попадають під «свободу панорами». Українське законодавство у цій частині потрібно змінювати.

Одні з останніх світлин, завантажених на конкурс:

Собор Олександра Невського (Ялта, Крим)
Автор фото — Demmarcos. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Аккерманська фортеця (Білгород-Дністровський, Одеська область)
Автор фото — Vimoculars. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Замки та фортеці України. Intermezzo

Білокриницький палац (Білокриниця, Кременецький район, Тернопільська область)
Автор фото — Neovitaha777. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Золотопотіцький замок (Золотий Потік, Бучацький район, Тернопільська область)
Автор фото — Микола Василечко. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Аккерманська фортеця вночі. Вид з боку лиману (м. Білгород-Дністровський Одеської області)
Автор фото — Q-lieb-in. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Червоногородський замок (поблизу села Ниркова Заліщицького району Тернопільської області)
Автор фото — Neovitaha777. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Бережанський замок (м. Бережани Тернопільської області)
Автор фото — Neovitaha777. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Дубенський замок (Дубно Рівненської області)
Автор фото — Posterrr. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Хотинська фортеця
Автор фото — Zarakhovskyi. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Бастіони з валами та ескарпами. Хотин
Автор фото — Yurii-mr. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Тараканівський форт (село Тараканів Дубненського району Рівненської області)
Автор фото — Viki64zh. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Острозький замок (Острог, Рівненська область)
Автор фото — Vika35325. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Корецький замок (Корець, Рівненська область)
Автор фото — Neovitaha777. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Новомалинський замок (Новомалин, Рівненська область)
Автор фото — Neovitaha777. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Губківський замок (Губків, Березнівський район, Рівненська область)
Автор фото — Oksana Golovko. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Чернелицький замок (містечко Чернелиця на Івано-Франківщині)
Автор фото — Neovitaha777. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Раковецький замок (Раковець Городенківського району Івано-Франківської області)
Автор фото — Yurii-mr. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Пнівський замок (Пнів Надвірнянський район Івано-Франківська область)
Автор фото — Last Stranger. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Кам’янець-Подільська фортеця (Кам’янець-Подільський Хмельницька область)
Автор фото — Sak Anastasiya. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Меджибізький замок (селище Меджибіж Хмельницької області)
Автор фото — Vladislav.kozh95. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Замок-палац Потоцьких (XVII ст.). Мури (Тартаків, Сокальський район, Львівська область)
Автор фото — Neovitaha777. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Скала-Подільський замок (смт Скала-Подільська Борщівського району Тернопільської області)
Автор фото — Крочак Ігор Якович. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Скала-Подільський замок (смт Скала-Подільська Борщівського району Тернопільської області)
Автор фото — Zarakhovskyi. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Золочівський замок (Золочів, Львівська область)
Автор фото — Антон Супруненко. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Олеський замок (смт Олесько, Буського району Львівської області)
Автор фото — Антон Супруненко. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Олеський замок (смт Олесько, Буського району Львівської області)
Автор фото — Сарапулов. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Черленківський замок (Селище, Тиврівський район, Вінницька область)
Автор фото — Posterrr. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Черленківський замок (Селище, Тиврівський район, Вінницька область)
Автор фото — Posterrr. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Черленківський замок (Селище, Тиврівський район, Вінницька область)
Автор фото — Posterrr. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Ужгородський замок
Автор фото — Vasyl Haborets. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Ужгородський замок
Автор фото — Klymenkoy. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Старий замок (Тернопіль)
Автор фото — Крочак Ігор Якович. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Невицький замок (село Кам’яниця Ужгородського району Закарпатської області)
Автор фото — АлінаОста. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Невицький замок (село Кам’яниця Ужгородського району Закарпатської області)
Автор фото — Thaler Tamas. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Чинадіївський замок (Замок «Сент-Міклош») (смт Чинадійово, Мукачівський район, Закарпатська область)
Автор фото — Q-lieb-in. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Хустський замок (Хуст, Закарпатська область)
Автор фото — Анна Біляєва. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Хустський замок (Хуст, Закарпатська область)
Автор фото — Q-lieb-in. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Свірзький замок (Свірж Перемишлянського району Львівської області)
Автор фото — ЯдвигаВереск. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Палац графа Шувалова (Тальне, Черкаська область)
Автор фото — Medvedsanders. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Парадні сходи. Палац графа Шувалова (Тальне, Черкаська область)
Автор фото — Medvedsanders. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Палац графа Шувалова (Тальне, Черкаська область)
Автор фото — Kiyanka. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Замок середньовічний (Верхній) (Луцьк)
Автор фото — Posterrr. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Фортечні мури з баштами та келіями (Бердичівський замок, Житомирська область)
Автор фото — Neovitaha777. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Фортеця Єні-Кале (Керч)
Автор фото — ЯдвигаВереск. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Угочанський замок (Виноградів, Закарпатська область)
Автор фото — Анна Біляєва. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Генуезька фортеця (Судак)
Автор фото — Екатерина Борисова. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Чембало (Балаклава, Севастополь)
Автор фото — Дмитрий Жданов. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Фортеця Каламіта (Інкерман)
Автор фото — Дмитрий Жданов. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

День народження у пам’ятки

«Шоколадний будинок» (Київ)
Автор фото — Pedro J Pacheco. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

У жовтні традиційно відзначається день народження нашого партнера-пам’ятки «Шоколадного будиночка». Точна дата завершення будівництва невідома, тож «Дні “Шоколадного будинку”» тривають майже місяць. Той випадок, коли запізнитися чи пропустити свято складно ;)

9 листопада 2013 року саме у стінах особняка відбулася церемонія нагородження переможців української частини нашого фотоконкурсу. Будинок-пам’ятка приймав у своїх стінах авторів-фотографів, які у своїх роботах зберігали та передавали красу пам’яток з усієї України.

Фото із церемонії нагородження. Біла зала
Автор фото — Wadco2. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Особняк Могильовцева, широко відомий як «Шоколадний будиночок» — пам’ятка історії та архітектури у Києві на вулиці Шовковичній, 17/2 (поряд із відомим будинком Ікскюль-Гільденбанда). Свою популярну назву отримав через коричневий колір та крупну рустику, що нагадує шоколадну плитку.

Фасад будинку (фрагмент)
Автор фото — Nick Grapsy. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Будинок збудовано у 1901 році за проектом головного архітектора Києва, академіка архітектури Володимира Ніколаєва на замовлення відомого промисловця, фінансиста та мецената, купця першої гільдії Семена Семеновича Могильовцева, який жив у ньому до своєї смерті 10 серпня 1917 року, заповівши майно численним племінникам. Зовнішній вигляд будівлі зберігся до наших днів майже у первинному вигляді. Фасад прикрашає ліпнина над архівольтами вікон, що зображує ряди кадукеїв та голів левів з відкритими пащами, поєднаних між собою гірляндами з квітів та листя, оздоблених стрічками і бантами.

Шоколадний будинок. Загальний вигляд
Автор фото — Олійник Богдан. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

В основі планувального рішення будівлі (а саме другого «парадного» поверху) лежить анфіладна система. Інтер’єри кімнат виконані в різних архітектурних стилях та відзначаються вишуканістю і багатством: зала у стилі бароко (біла зала), модерн і ренесанс, зали у російському, мавританському, візантійському та французькому стилях.

Зала «Ренесанс». Стеля (фрагмент)
Автор фото — Wadco2. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Білу залу виконано у стилі французького бароко. Зала є найбільшою у будинку (92 м²). Ця зала була урочистою: у ній відбувалися прийоми, музичні вечори та бали. Стіни та стелю прикрашає вишукана барокова ліпнина. На великій стіні посередині зали розміщено велике венеційське дзеркало, яке збереглося з початку 20 століття. Дзеркало оздоблене ліпленими гірляндами та парними купідонами, овнами, голубами і чашами. Голуб (символ чистоти) та овен (символ золотого руна) — елементи герба Могильовцева. У білій залі також була величезна люстра з позолотою та купідонами.

«Біла зала». Дзеркало (деталь)
Автор фото — Wadco2. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Зала у стилі модерн примітна українськими етнічними орнаментальними мотивами: у стінописі напівфантастичні сині «модернові» квіти сусідять з червоними та блакитними маками. На вітражах півники (улюблені квіти модерністів) межують із українським барвінком. Барвінки та нарциси зображено на позолоченому фризі навколо стелі. На стелі ж — копія портрету Сари Бернар роботи Альфонса Мухи, а також традиційні для модерну павич та метелик зображені серед барвінку.

Зала «Модерн». Стеля (фрагмент)
Автор фото — Wadco2. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

У будинку свого часу мешкали міністр внутрішніх справ УНР І. О. Кістяківський, радянський державний діяч, народний комісар іноземних справ УРСР, київський губернатор Х. Г. Раковський, академік ВУАН УРСР М. І. Яворський та археолог і музеєзнавець М. О. Макаренко. Зараз це — мистецький центр, тут проходять концерти та виставки, відбуваються урочисті заходи.

Пам’ятки потребують дбайливого до себе ставлення, вивчення. Успішних Вам фотополювань! :)

Перший поверх. Ліпнина (фрагмент)
Автор фото — Pedro J Pacheco. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Використано матеріали зі статті Шоколадний будиночок у Вікіпедії.

Фініш уже скоро

14 жовтня — день захисника України. На фото — Національна опера України ім. Т. Г. Шевченка (деталь). Тут у 1911 році було смертельно поранено П. А. Столипіна; 1917 року на II Всеукраїнському військовому з’їзді було проголошено І Універсал Центральної Ради (Київ, Володимирська вул., 50). Автор фото — Nick Grapsy, CC-BY-SA-4.0

До фінішу конкурсу лишилося менше двох діб. За вчорашній, 29-й день конкурсу трапилось відразу кілька знакових подій — Україна вийшла на 2-е місце, обійшовши Німеччину, також було перевершено минулорічний результат (35710 фото), а вже вночі кількість пам’яток у списках перевищила 70 тисяч.

Тим часом триває «змагання» серед користувачів у номінаціях за найбільшу кількість сфотографованих пам’яток (загалом і по регіонах). Так ще в неділю ввечері в загальній номінації лідирував Віталій Ільницький, друге місце посідала Крістіна Федорович, третє Вадим Косий, 4-е — Олена Мачуленко, а 5-им був Дмитро Жданов. Проте вже в понеділок в лідери вийшла Федорович, а Жданов піднявся на 4-ту сходинку. Також запеклі змагання в деяких областях. Так у Закарпатській області Віталій Ільницький і Юрій Клименко завантажили світлини однакової кількості пам’яток. На Дніпропетровщині, Донеччині і в Севастополі різниця між першим і другим місцями всього 2 пам’ятки — Антон Савчук випереджає Павла Романова, Костянтин Брижниченко — Олександра Зараховського, а Олександр Михайлик — Олександра Зараховського; на Житомирщині Павло Ткачик випереджає Олену Мачуленко на 5 пам’яток (хоча ще в неділю лідирувала Олена). У Тернопільській області лідирує користувач Keys97, хоча ще в неділю там перемагала Крістіна Федорович. На Миколаївщині Катерина Середа випереджає Дмитра Жданова на 8 пам’яток…

Що ж, у фотографів є ще два дні, щоб перемогти, а підсумки в кількісних номінаціях ми оголосимо в найближчі дні після завершення конкурсу.

А тим часом за останні дні були доповнені списки Ужгорода та Переяслава-Хмельницького (додано бл. 100 пам’яток в кожному), а також Чернігівської області.