Як додавати світлини до статей Вікіпедії

Image

У рамках цьогорічного конкурсу «Вікі любить пам’ятки» у Вікісховище завантажили близько 315 тисяч світлин пам’яток з усього світу, а за всі роки проведення конкурсу це число уже досягло мільйона файлів. Вже сама по собі наявність такої кількості світлин пам’яток, які є вільними до використання для будь-якої людини, є важливим здобутком для користувачів Інтернету.

Але деякі з цих світли можуть принести ще більше користі, якщо включити їх до статей Вікіпедії, які описують ті чи інші пам’ятки: статті будуть краще ілюстрованими, а автори світлин отримають більше переглядів їхніх робіт (при клацанні на світлину видно ім’я/псевдонім її автора). Окрім того, світлини з Вікіпедії часто використовують на інших ресурсах, коли згадують той чи інший об’єкт, а ліцензія CC BY-SA вимагає вказувати авторів при повторному використаннi.

Якщо Ви брали участь у конкурсі, і хотіли б додати свою світлину до статті у Вікіпедії, можливо Вам стане в пригоді відео, у якому розповідається, як ілюструвати вікі-статті:

Відео можна також завантажити в різних роздільностях з Вікісховища.

Переможці країни графа Дракули

Печера святого Даниїла Ісихаста
Автор фото — ATThEEnd. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-ro, з Wikimedia Commons

З переможцями визначилася ще одна країна — Румунія. Загадкова країна, легенди якої продовжують жити і бути джерелом натхнення. Століттями ;) Хто не знає про румунське Залісся? Семигород, тобто. Між іншим, назва Семигород походить від шести великих саксонських фортець (Медіаш, Мюльбах, Клаузенбург, Шесбург, Ройсмаркт і Броос) та столиці регіону — міста Германштадт. Уже пізніше ця назва розповсюдилась ще на дві фортеці, Бістріц і Кронштадт, потім так стали називати увесь регіон.

Звісно, що не однією Трансільванією та Дракулою відома Румунія. Багато держав, багато народів, багато традицій переплелося у межах сучасних кордонів її — таке не можна узагальнити чимось одним. Тут треба хотіти пізнати, хотіти зрозуміти. Побачити — чудовий перший крок для знайомства, правда?

Трофей Траяна
1-е місце у національному конкурсі
Автор фото — Bogdan Croitoru. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-ro, з Wikimedia Commons

Ришнівська цитадель
2-е місце у національному конкурсі
Автор фото — Neighbor’s goat. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-ro, з Wikimedia Commons

Вид на церкву-фортецю у селі Ротбав (комуна Фелдіоара)
3-є місце у національному конкурсі
Автор фото — Zsolt deak. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Сармізегетуза
Автор фото — Grigore Roibu. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-ro, з Wikimedia Commons

«Чорна церква» (місто Брашов)
Автор фото — Vlad Moldovean. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-ro, з Wikimedia Commons

Церква Святої Трійці у палаці Штирбей
Автор фото — Valentina datcu. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-ro, з Wikimedia Commons

Цитадель у селі Килнік (повіт Алба)
Автор фото — Zsolt deak. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-ro, з Wikimedia Commons

Церква-фортеця у селі Мошна (повіт Сібіу)
Автор фото — Zsolt deak. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-ro, з Wikimedia Commons

Церква Вознесіння Діви Марії у селі Стрей (повіт Хунедоара)
Автор фото — Grigore Roibu. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-ro, з Wikimedia Commons

Між іншим, румунізмами в українській мові є афина (ні-ні, не про богиню мова), бринза, вурда, мамалига, плай, плачинда, тайстра тощо. Але й ми не залишилися у боргу — ми поділилися (нам же не шкода) такими «українізмами» як борона (boroană), борщ (borş), кисляк (chisleag), кучма (cuşmă), галушка (găluşcă), гречка (hrişcă), голуб (hulub), повидло (povidlă), стодола (stodoala) тощо.

Визначено переможців ще у трьох областях

Келії Спасо-Преображенського монастиря, © Сергій Тарабара, CC-BY-SA 4.0

Келії Спасо-Преображенського монастиря в Новгороді-Сіверському, © Сергій Тарабара, CC-BY-SA 4.0

Визначено переможців ще у трьох областях.

Благовіщенський кафедральний собор в Харкові, © Тетяна Кругляк, CC-BY-SA 4.0

Благовіщенський кафедральний собор в Харкові, © Тетяна Кругляк, CC-BY-SA 4.0

У номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Чернігівської області» переміг Сергій Тарабара (Star61), який завантажив світлини 244 пам’яток.

Тетяна Кругляк (Tala tamila) перемогла в номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Харківської області» Вона завантажила фотографії 266 пам’яток.

А в номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Черкаської області» переміг Олександр Зараховський (Zarakhovskyi), який сфотографував і завантажив фото 159 пам’яток.

P.S. Фотографії, використані в цій статті, є суб’єктивним вибором автора і можуть не співпадати з вибором журі конкурсу.

Житловий будинок на бульварі Шевченка, 273 (Черкаси), © Олександр Зараховський, CC-BY-SA 4.0

Житловий будинок на бульварі Шевченка, 273 (Черкаси), © Олександр Зараховський, CC-BY-SA 4.0

Німецька десятка

Жандарменмаркт
1-е місце у національному конкурсі
Автор фото — Tilman2007. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Перше місце у національному конкурсі Німеччини посіла фотографія Жандармського ринку у Берліні. Це площа в центрі міста, яка з’явилася після 1688 року за проектом Йоганна Арнольда Нерінга у складі передмістя Берліна Фрідріхштадт. Сучасний вигляд площа отримала за Фрідріха II після зведення в 1780 — 1785 роках двох однакових купольних веж за проектом Карла фон Гонтарда. За зразок для них Фрідріх Великий взяв римську площу П’яцца дель Пополо.

Соляні склади у Любеку
2-е місце у національному конкурсі
Автор фото — C.J.N.L. Kyll. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-de, з Wikimedia Commons

На другому місці — світлина, що зображує вид на соляні склади у місті Любек. В епоху Середньовіччя та на початку Нового часу Любек був другим (після Кельна) за розміром, значенням і впливом містом Центральної і Північної Європи, столицею Ганзи — унії з приблизно 200 вільних торгових великих і малих міст Європи. Склади було збудова протягом XVI — XVIII століть. У них зберігалася сіль, яку видобували біля Люнебурга, а до Любека доставляли каналом Ельба — Любек.

Бавовнопрядильна фабрика у місті Кемптен
3-є місце у національному конкурсі
Автор фото — Hilarmont. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Фото із видом на бавовнопрядильну фабрику у місті Кемптен посіло третє місце. Такі підприємства утворювалися між 1775 та 1930 роками. Переробка бавовни мала найбільше значення у період Промислової революції.

Клуня у місті Дюльмен
4-е місце у національному конкурсі
Автор фото — Dietmar Rabich. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Клуня (стодола) з міста Дюльмен опинилася на 4-му місці. Відповідно до етимологічного словника української мови слово «стодола» ймовірно має давнє запозичення із польської або чеської мови, які в свою чергу базуються на «стояти». Слово «клуня» має запозичення із балтійських мов, лит. kluonas — тік, стодола, клуня. Походить від слова kloti — слати, простилати, класти.

Готель «Маркардт» у місті Штутгарт
5-е місце у національному конкурсі
Автор фото — Julian Herzog. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

6-и поверхова будівля готелю «Маркардт» у місті Штутгарт посіла 5-е місце. У 1860 році тут давав концерт Ференц Ліст. Готель тут існував до 1938 року.

Стеля Аахенського собору
6-е місце у національному конкурсі
Автор фото — Kemmi.1. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-de, з Wikimedia Commons

6-е місце у національному конкурсі отримала стеля Аахенського собору. Це імперський собор міста Аахена, об’єкт світової культурної спадщини ЮНЕСКО з 1978 року. Є архітектурним комплексом, що суміщає стилі різних періодів будови християнських соборів, на чолі з палацовою капелою («Pfalzkapelle») Карла Великого — спорудою у формі восьмикутника заввишки в 31 метр і діаметром близько 32 метрів. Прототипами собору були східноноримські церкви, але Аахенський собор не є їхньою копією.

Вид на Ерфуртський собор
7-е місце у національному конкурсі
Автор фото — Eremeev. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Вид на Ерфуртський собор посів 7-е місце. Ерфурт згадується вперше у 742 році під назвою Ерфесфурт. В посланні майнцький архієпископ Боніфаціус (Святий Боніфатій) звертається до Папи Римського з проханням створити тут єпископство. Середньовічний центр міста зберігся недоторканим. Воно відоме двома соборами: кафедральним (Маріендом) та Зеверікірхе, які розташовані поруч і є емблемою міста; а також Петрівською фотрецею (цитадель Петерсберґ — нім. Petersberg) та зоопарком. Тут народилися соціолог Макс Вебер та католицький містик Мейстер Екгарт.

Восьме, дев’яте та десяті місця посіли (відповідно) — вапнярські печі у Ленґефельді, Великий сад (Ганновер) та винниця у Нірштайні.

Вапнярські печі у Ленгефельді
8-е місце у національному конкурсі
Автор фото — Kora27. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-de, з Wikimedia Commons

Великий сад, Ганновер
9-е місце у національному конкурсі
Автор фото — Raycer. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-de, з Wikimedia Commons

Винниця у Нірштайні
10-е місце у національному конкурсі
Автор фото — Gregor Gärtner – kadrage.tv. Ліцензія CC-BY-SA-3.0-de, з Wikimedia Commons

Обласні переможці за кількістю (продовження)

Георгіївська церква в Охтирці, © Наталія Шестакова, CC-BY-SA 4.0

Георгіївська церква в Охтирці, © Наталія Шестакова, CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Продовжуємо публікацію підсумків регіональних номінацій.

Відразу у двох номінаціях — «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Запорізької області» та «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Сумської області» перемогла Наталія Шестакова (Nataliya Shestakova). На Сумщині вона сфотографувала і завантажила фото понад 290 пам’яток, а в Запорізькій області — понад 350. Наталія бере участь в нашому конкурсі вдруге. Минулого року вона здобула лише відзнаку у спецномінації.

У номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Херсонської області» перемогла Ольга Нестеренко (Нестеренко Оля). Вона брала участь у нашому конкурсі вперше. Про пригоди Олі читайте в її статті.

А в номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Волинської області» перемогу здобув Вячеслав Галєвський (Galvm), який завантажив світлини більш ніж 180 пам’яток області. Вячеслав бере участь у конкурсі втретє, минулого року він переміг у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Закарпатської області».

P.S. Фотографії, використані в цій статті, є суб’єктивним вибором автора і можуть не співпадати з вибором журі конкурсу.

Залізничний вокзал у Бердянську. Вид з боку міста © Наталія Шестакова, CC-BY-SA 4.0

Залізничний вокзал у Бердянську. Вид з боку міста © Наталія Шестакова, CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Мандрівка Херсоном

Про конкурс вперше почула на Вікіконференції 2014 і чекала осені, щоб взяти участь. Трохи неправильно зрозуміла правила конкурсу, думала, що фотографувати і завантажувати фотографії можна лише в зазначений період. Часу їхати в інше місто не було, тому вирішила дізнатися більше про свій рідний край, про Херсон, тим паче, що в списках я побачила, що фотографій багатьох пам’яток немає.

Всіхсвятська церква, Херсон, Пугачова вул., 1
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Вали Херсонської фортеці, Херсон, вул. Перекопська, 13 (територія парку Ленінського комсомолу)
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Сформувала свій маршрут таким чином, щоб протягом конкурсу сфотографувати всі пам’ятки зі списку. Мені майже вдалося це зробити (не встигла сфотографувати лише кургани).

Житловий будинок Лобрі, губернська гімназія, Херсон, Карла Маркса вул., 20
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Щодо вражень, то звичайно вони позитивні.  Дізналася багато нового та цікавого про історію Херсона, історії вулиць, храмів, споруд, будівель, бо проходиш кожного дня, біля якогось будинку і навіть не здогадуєшся про його історію…

Мандруючи пішки за списком пам’яток, побувала на самих окраїнах міста, кілька разів бувала на старих кладовищах (тут у мене зразу порада для учасників-дівчат — не ходіть самі в такі місця, з власного досвіду скажу, що було страшно як мене почав переслідувати якийсь «хворий»). Але це був лише один маленький неприємний епізод, бо в цілому за цей період я познайомилась, поспілкувалась і просто зустрічала на своєму шляху багато доброзичливих, веселих, щирих та оптимістичних людей.

Комплекс пам’яток Херсонського меморіального кладовища, Херсон, вул. Молодіжна, 1
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Серед пам’яток були ті, що знаходились на приватних або закритих територіях, але мені вдавалося своєю цікавістю, своєю розповіддю про конкурс, про важливість залишити нащадкам фото тих чи інших пам’яток, їх переконати; мені йшли на зустріч, дозволяли зробити фотографії, а в обласному ліцеї (закрита територія) мені навіть провели екскурсію по всій території.

Знаю, що мої фотографії не займуть призових місць (по-перше, я непрофесіонал фотографувати,  а, по-друге, не цікаво дивитись на якийсь старий будинок, який захаращений і майже знищений), а таких у списках по Херсону багато, але мандруючи містом, дізналась багато і зрозуміла, що головне зберегти (залишити хоч на фото) історію нашим дітям.

Кінотеатр «Ампір» (будівля на межі знищення), Херсон, Горького вул., 17
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Лікарня (будівля на межі знищення), Херсон, Комсомольська вул.,35
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Пивоварний завод, Херсон, Червоностудентська вул., 36
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Цей фотоконкурс  дуже важливий та актуальний саме зараз. Треба хоч на фото залишити пам’ять яким була та чи інша будівля (споруда) для наступних поколінь, а також привернути увагу людей, молоді до збереження та дбайливого ставлення до нашої історії.

Усім організаторам хочу сказати величезне СПАСИБІ))) Також учасникам та тим, кому прийшла така гарна ідея про створення цього конкурсу.

Синагога «Хабад», Херсон, Горького вул., 27
Автор фото — Нестеренко Оля. Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

P.S. Фотографії, використані в цій статті, є суб’єктивним вибором не члена журі і можуть не співпадати з вибором журі конкурсу. Авторський стиль максимально збережено

Сливова країна

Погреби кам’яниць довкола Неготина утворюють комплекс винниць
Автор фото — ZoranCvetkovic. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Десятка фотографій Сербії дає можливість познайомитися із цією багатогранною країною. Тут і середньовічні монастирі та твердині, і винні погреби, якими славна була вона свого часу, і меморіали воїнам, що полягли, і членам королівської династії.

Церква Святого Георгія у мавзолеї Карагеоргійовичів (Karađorđević). Тут поховано 28 членів династії
Автор фото — Pudelek. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Сербія була заселена сербами й іншими слов’янськими племенами з 6 — 7 ст., до кінця 12 ст. вона перебувала під владою Римської (Ромейської) імперії (Візантії), у 13 і 14 ст. — уже незалежна держава, з 15 ст. входила до складу Османської імперії (Туреччини) і частково (з 16 ст.) Священної Римської імперії (Австрії). Після двох протитурецьких повстань Сербія здобула у 1830 р. широку автономію, а у сербсько-турецькій війні 1876–1878 — повну незалежність і стала у 1882 королівством.

З агресії Австро-Угорської імперії проти Сербії почалась Перша світова війна.

Меморіал Maчков камень. Тут поховані рештки полеглих воїнів Першої світової війни (г. Ягодня)
Автор фото — ZoranCvetkovic. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Після її закінчення, у грудні 1918 року, вона увійшла до складу Королівства сербів, хорватів і словенців, перейменованого 1929 р. на Югославію, проголошену після визволення з німецької окупації (1941–1944) у листопаді 1945 Соціалістичною Федеративною Республікою Югославії (СФРЮ) (мова — сербо-хорватська, релігія — православ’я). Йшли перемовини про її об’єднання з Болгарією, однак протиріччя між Сталіном та Йосипом Броз Тіто завадили цьому.

Правління Йосипа Броз Тіто склало цілу епоху в сучасній історії Югославії, центральною і об’єднавчою частиною якої завжди була Сербія. В цей час Соціалістична Федеративна Республіка Югославія була одним з лідерів світового руху неприєднання. 1991 року розпочався розпад Югославської федерації. Згодом країна була втягнена в затяжний військовий конфлікт, в результаті якого утворилась союзна держава Сербія та Чорногорія.

3 червня 2006 року в результаті референдуму Чорногорія оголосила про свою незалежність. 5 червня скупщина Сербії проголосила Сербію спадкоємицею союзної держави.

Останнім часом Сербії нарешті вдалось подолати наслідки війн, конфлікту з НАТО та внутрішні громадянські проблеми. Проте невирішеною залишається проблема автономного краю Косово, який проголосив незалежність 17 лютого 2008 року. Незалежність була визнана 62-ма державами світу.

Вид на православну церкву Різдва Марії (с. Пріліпац, Пожега, Сербія)
Автор фото — Vladimir Mijailović. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Лавра Святого Сави, збудована в горі
Автор фото — Dragan Obric. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Монастир Градац. Монастир було засновано Оленою Анжуйською, королевою Сербії (Кралево)
Автор фото — Misa.stefanovic.07. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Монастир Градац. Церква Непорочної Діви (Кралево)
Автор фото — JSPhotomorgana. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Собор Святої Трійці (Ниш)
Автор фото — Mickey Mystique. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Голубацька фортеця була збудована у XIV столітті
Автор фото — ZoranCvetkovic. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Гардош (Gardoš) здіймається на правому березі Дунаю і є природним підвищенням для огляду території за річкою
Автор фото — Vladimir Mijailović. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Використано матеріали зі статті Історія Сербії у Вікіпедії.

Перші переможці

Костьол Різдва Пресвятої Діви Марії в Кам'янці Біляївського району, © Дмитро Жданов, CC-BY-SA 4.0

Костьол Різдва Пресвятої Діви Марії в Кам’янці Біляївського району, © Дмитро Жданов, CC-BY-SA 4.0

Ми розпочинаємо публікацію підсумків цьогорічного конкурсу. Підсумки ми публікуватимемо частинами. Сьогодні до вашої уваги учасники, які здобули найпереконливіші перемоги.

Крістіна Федорович на церемонії нагородження «ВЛП-2013», © Андрій Макуха, CC-BY-SA 3.0

Крістіна Федорович на церемонії нагородження «ВЛП-2013», © Андрій Макуха, CC-BY-SA 3.0

У номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Одеської області» переміг Дмитро Жданов (Дмитрий Жданов), а в номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Чернівецької області» перемогу здобула Жанна Бучко (Bukovynka). Обидва учасники перемогли з перевагою понад 500 пам’яток над найближчим переслідувачем.

Дмитро Жданов брав участь в конкурсі вже втретє, проте лише цього року йому вдалося перемогти в одній з номінацій. Жанна Бучко вперше стала учасницею конкурсу і відразу показала високий результат.

У номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Хмельницької області» перемогла Крістіна Федорович (ЯдвигаВереск), яка випередила найближчого переслідувача на понад 300 пам’яток.

Крістіна перемагає в цій номінації вже другий рік поспіль. Вона також була переможницею в аналогічній номінації в спорідненому конкурсі «Вікі любить Землю-2014».

P.S. Фотографії, використані в цій статті, є суб’єктивним вибором автора і можуть не співпадати з вибором журі конкурсу.

Хотинська фортеця, © Жанна Бучко, CC-BY-SA 4.0

Хотинська фортеця, © Жанна Бучко, CC-BY-SA 4.0

ПАР: переможці

Національний пам’ятник жінкам (Блумфонтейн, провінція Вільна держава)
1-е місце
Автор фото — Leanri van Heerden. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Першими переможців національного конкурсу опублікувала Південно-Африканська Республіка (ПАР). ПАР відомий різноманіттям культур та мов — одинадцять офіційних мов закріплені конституцією. Дві з цих мов мають європейське походження: африкаанс, мова, яка виникла на основі голландської, якою спілкується більшість населення Південної Африки, а також південноафриканська англійська. Хоча англійська мова грає велику роль в громадському та комерційному житті, тим не менш є лише п’ятою за використанням як рідна.

Також ПАР є етнічно різноманітним. 79,5 % населення має африканське походження, розділене між різноманітними етнічними групами, які говорять різними мовами Банту, 9 з яких мають офіційний статус. У Південній Африці також присутні найбільші європейські, індійські та расово змішані громади.

Південна Африка є конституційною демократією у вигляді парламентської республіки. Є одним з членів-засновників Африканського Союзу, та має найбільшу економіку з усіх його членів. Крім того, є одним з засновників Організації Об’єднаних Націй і НЕПАД.

Публікуємо тут десятку переможців, яку буде оцінювати міжнародне журі. Перше місце національне журі віддало Національному пам’ятнику жінкам, що увіковічнює страждання жінок, які загинули у концентраційних таборах Британської імперії протягом Другої англо-бурської війни.

Вид на «Union Buildings» (урядовий комплекс) (Преторія)
2-е місце
Автор фото — Robbie Aspeling. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Стара ферма (Сомерсет-Вест)
3-є місце
Автор фото — Chris Snelling. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

4 — 10 місця посіли такі світлини пам’яток:

Відновлений Марк I (гармата RML 9-дюймів 12 тон) під час пострілу (Саймонстаун, біля Кейптаун)
Автор фото — ShaneCaptHaddockSwartz. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Деталь. Національний пам’ятник жінкам (Блумфонтейн, провінція Вільна держава)
Автор фото — Leanri van Heerden. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Ферма. Котедж (Verloren Vlei Heritage Village, Іландз Бей, Західна Капська провінція)
Автор фото — Andrew Hall. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Столова гора (біля міста Кейптаун)
Автор фото — StevenMorrow. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Столова гора (біля міста Кейптаун)
Автор фото — Brendon Wainwright. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Живопліт із дикого мигдалю, який посадили 1660 року за наказом Яна ван Рібека. Живопліт мав захистити периметр голландської колонії біля міста Кейптаун
Автор фото — Nat Gold. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Голландська реформаторська церква, 1874 рік (Східна Капська провінція)
Автор фото — Suzi-kate. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

«Σπεῦδε βραδέως»

Панегірик в стилі «Σπεῦδε βραδέως» [«поспішай повільно»].

Напис над входом до каплиці Успенської церкви (місто Львів)
Автор фото — Elpida. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

«Ну і от що це за назва така? Там жодного українського слова немає…» прочиталося… і… А от тим, хто досі продовжує читати, а може раптом спробував в це навіть вдуматись, відповідь: «Ну так а що би там українські слова мали робити? Це ж грецька спецномінація :Р Все відповідно до канону — пафос, гіперболи, заплутаний сюжет… і дещиця гумору із самокритикою».

Весь цей панегірик (у не зовсім класичному розумінні поняття «панегірик») присвячений фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки 2013», зокрема грецькій спецномінації.

13 місяців тому у Львів прийшла 2013та осінь (ну, очевидно, не лише у Львів, бо така ж ситуація синхронно склалася і в Києві… мабуть, ще десь таке трапилося, але поза цими двома географічними точками ми у нашому панегірику мандрувати не будемо).

І якби ми були забобонними, то би точно почали виправдовувати всі наші дивні трафунки отим засиллям 13.

Ну бо ж як логічно можна пояснити наприклад мій казус?

13 місяців тому очільник дружньої кафедри Елліністики Андрій Савенко з Києва несподівано повідомив мене, що існує такий собі вікіфотоконкурс, в якому є наша (грецька тобто) спецномінація, і ось-ось наступить дедлайн, та чи я би не хотіла туди чогось свого додати (світлин себто). Ну так… а тут те «своє» для мене означало дослівно своє, своє ще з дитинства. Бо мова йшла поміж іншим про грецькі пам’ятки Львова, а серед них найбільшою (у висоту передовсім) є Успенська церква і так склалося – церква мого дитинства (ще коли я ані поняття про греків не мала на загал, ані зокрема про тих, які в тій же ж церкві й поховані… Але очевидно грецький дух ще відтоді непомітно, але міцно, до мене приточився так, що супроводжує й досі).

Спецномінація «Грецькі пам’ятки». 2-е місце
Дзвіниця (вежа Корнякта) (місто Львів)
Автор фото — Elpida. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

Окрім цього у мене вже давно була ідея, яка все більше перетворювалася у виробничу потребу — розшифрувати напис на каплиці цієї церкви, просто над входом (я роками дивилася на ці букви, і раптом прийшла вирішальна 2013 осінь). Причиною виробничої потреби стали розмови зі студентами про цей напис, а наявні варіанти тлумачень цих букв іншими дослідниками не виглядали надто переконливими та зрозумілими, і зрештою залишалися все ще просто набором букв.

Тому вікіфотоконкурс і проект із розшифрування загадки із дитинства збіглися у часі… і просторі.

Я омину деталізацію всіх звеселяючих моментів, що супроводжували цей подвійний проект, хоча про кілька штрихів згадаю: молодий священик моєї дитячої церкви не знав, де там в ній крипта з Корняктом… і взагалі, хто він такий той Корнякт (Та що я вчіпилася? То було навіть не 100, і не 200 років тому… Кому це треба? Пластикові вікна в каплицях ше з тих часів – набагато актуальніші зараз…). А на моє питання, чи відбувається в них літургія грекою, бо колись, наскільки мені відомо, була, він трохи повагався, нічого певного не відповівши, врешті запросив прийти в Успенку… через кілька місяців (оригінальний «ненав’язливий» підхід. От Ви би після такого запрошення пішли?)… Але, зрештою, моє повернення в православну церкву дитинства через багато років після закінчення того дитинства відбулося разом зі щиро ненав’язливим неправославним Dwight Trible (dwighttrible.com, до речі, Вікіпедія про Двайта нічого не знає, а шкода), щоправда, ми так і не знайшли крипту, може тому, що шукали не крипту, а дух. Що шукали, те і знайшли :)

Тож 13 місяців тому я зробила фото дитячої церкви і у 50 різних ракурсах, і з типовими львівськими місцевим жителями на передніх і задніх планах — голубами і котами. Паралельно зробила багато деталізованих фото напису, щоб розкодувати його. І раптом колега із рідної кафедри синхронно звернулася до мене з проханням зробити фото (не знаючи, що я щойно відтіля і вже з фото) того ж напису з каплиці, бо у неї раптом виникла теж виробнича потреба розшифрувати його на прохання дружніх колег-істориків. Дізнавшись, що я вже почала його розкодовувати і мені це цікаво теж, ми поєднали зусилля, і вийшов, здається, адекватний продукт із того.

Вхід до каплиці Успенської церкви (місто Львів)
Автор фото — Elpida. Ліцензія CC-BY-SA-3.0, з Wikimedia Commons

У межичасі я позавантажувала всі свої 50+ фото Успенської церкви до Вікіпедії та й собі забула про це.

Пройшло 13 місяців і випадково минулого тижня мені прийшов від пані Олени (із прекрасним вірменським прізвищем Захарян) лист просто з космосу із запитанням, чи часом я не та, яка видає себе за оту Elpida, що минулоріч подавала свої фото на вікіфотоконкурс. Ось десь приблизно таке питання було. Так склалося, що я якраз тією, кого шукали, і виявилася. Рік пройшов у незнанні-невизнанні.

Ну так от, шановні друзі, підсумовуючи: немає потреби усі гріхи світу звалювати на 13, і містика тут ні до чого насправді, мій трафунок — приклад того, як все можна пояснити просто і логічно: незнання-невизнання приключилося мені виключно через банальне невміння користуватися скринькою, зареєстрованою у Вікіпедії (читаймо інструкції!), у яку мені 12 місяців тому прийшло повідомлення про те, що моє фото здобуло призове місце (друге) і його разом зі мною з цього приводу хочуть вшанувати.

Це було несподівано і справді дуже приємно, хай навіть в досить заповільнено-поспішальному ритмі.

Дякую ще раз панові Андрію та пані Олені.

Оргкомітет дуже радий, що один із переможців нашого конкурсу відшукався (хай і через рік). І ми дуже наполегливо радимо учасникам вмикати можливість отримувати листи у налаштуваннях користувача ;) Ми б дуже хотіли, щоб усі історії наших учасників були із happy end-ом