На перехресті часу і шляхів…

Далеко не всі святині постають в контексті перехрестя “часу і шляхів”. А от Бердичівський монастир ордену Босих Кармелітів на Житомирщині саме з таких “вартових” і походить.

Не стану обтяжувати читача його вікіпедійною біографією, щоби поза цим представленням переможця не згубилось набагато цікавіше.

Отож, переможцем в номінації «Найкраща фотографія Житомирської області» стала світлина Ярослава Карпенка «Кармелітський монастир, мури».

В численних матеріалах та публікаціях про Монастир Босих Кармелітів, якось “затерто” найцікавіший факт цієї комплексної пам’ятки — через що більшість його відвідувачів сприймають монастир вже як цільний комплекс. Проте, ця пам’ятка є витвором трьох століть, різних авторів і різного по суті призначення 🙂

Попервах, власники Бердичева магнати Тишкевичі (які неофіційно вважаються і його ж засновниками) для захисту своєї торговельної імперії та й самих себе від частих заворушень покріпачених селян на пограниччі Литви та «польської» України — зводять саме Бердичівський замок. Його могутність до наших днів дійшла лиш частково, а в середньовіччі він був найпотужнішою твердинею Правобережжя України. В той час найбільшим замком України був Житомирський замок, але з-за численних навал Золотої Орди він фактично лежав в руїнах, не маючи оборонного значення – хоч і був єдиним на Правобережжі який вистояв після руйнацій Менглі-Гірея. Зведення ж Бердичівського замку на сумнозвісному золотоординському «Чорному шляху» мало великі перспективи для розвитку торгівлі на родючих землях при битих шляхах, і звісно – основним градоутворюючим елементом Бердичева в його подальшій історії. Це була не перша твердиня роду Тишкевичів на сучасній Житомирщині, але інші (як от в сусідньому с.Слободище) не пережили навал золотоординців. Заслуговує на увагу в інвентарному описі від 1593 року інформація про Бердичів:

«Город новооседлый Бердичев, находящийся на реке Большая Пята, в котором повинностей никаких нет, ибо дана ему воля этим летом. В том местечке замок на городище, в котором построены: спереди над вратами башня, в стене 4 светлички и 6 домиков, на горке зал построен большой, пекарня, сени, коморы, напротив сеней начали строительство башни. Городище стенами обставлено, вокруг замка пригород. Возле замка гребля, став, млын с четырмя колесами, который орендует до 1599 года за 100 коп в год еврей».

Т. Мовчановський “БЕРДИЧІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК” , 1931

Зверніть увагу на назву сучасної р.Гнилоп’ять 🙂 . Зміна назви відбулась за доволі неприємних історичних подій, коли Бердичів на сотню років поступово перетворився із процвітаючого торговельного центра Російської Імперії на клоаку із брудом, єврейськими мазанками, свинями в ролі санітарів та щовесни — трупами новонароджених, що плавали річкою.

Власне Монастир Босих Кармелітів з’являється лиш за 50 років після побудови замку — у 1630-их роках і при доволі цікавих обставинах. Тодішній власник — Ян Тишкевич, потрапляє в полон в поході супроти кримських татар. Там йому нібито наснився сон, де за його визволення просять перед Богородицею невідомі ченці. Тишкевич визволяється із полону, і дає обіцянку побудувати монастир во ім’я пресвятої Богородиці. Пізніше в одному з костелів Любліна Тишкевич нібито зустрів саме цих ченців. Ними виявились ченці ордену Босих Кармелітів. Дотримуючись своєї обіцянки він переписує ордену замок, село Скраглівку, а також кошти на утримання. За пару років єпископ Київський закладає там сучасний костел, що тоді мав невимовну назву: «Костьол Непорочного Зачаття Святої Марії Діви, Святого Іоана Хрестителя, Архистратига Михаїла і Святого Іоана Євангеліста»  🙂 . Цікаво, що так званий «Маріїнський костел» був дольним храмом і виступав лиш на кілька метрів над поверхнею землі. І сьогодні  цю підземну святиню можна вільно відвідати і оцінити по товщині її стін та вікон-амбразур — яким потужним був Старий Замок, підвалини якого саме і використано при зведенні монастиря. Сучасний великий замок є пізнішим розширенням і розбудовою.

Не менш заплутаною (як і назва міста «Бердичів») є історія із головною святинею — чудотворною іконою Божої Матері. Справа в тім, що початково Тишкевичі були православними. Але із Кревською унією змушені були прийняти католицизм. Тож їх версія про дарування монастирю своєї сімейної реліквії — ікони Божої Матері розходиться із свідченнями, в яких нібито власне ченці монастиря силоміць відібрали ікону у місцевому православному храмі. Та й та ікона давно вже втрачена кілька разів поспіль. Сучасна її версія походить від руки польської художниці — іконописця часів незалежної України.

Третя віха в цій пам’ятці завдячує повстанням періоду Хмельниччини. А може й не завдячує — оскільки саме в ній вона була вперше дощенту зруйнована (вдруге — під час другої Світової Війни). Монастир простояв без першовласників 70 років. Та спроби кармелітів повернутись увінчались успіхом. І тоді вони провели масштабну реставрацію зруйнованого, розширили та значно укріпили замок і головне — побудували його основну сучасну прикрасу — «верхній монастир». Для цього запрошуються відомі архітектори з Німеччини та Польщі, а для розписів із далекої Італії виписують славетного Фредерічі, який серед всього розписував і Києво-Печерську лавру. Це був найбагатший монастир того часу на всій Україні. Будівництво верхнього монастиря тривало 20 років, а підсилений замок в своїй історії часто рятував місцеву шляхту від повстань селян. Та й під час війни з Росією цей замок протримався довше за всіх — цілий місяць! Епоха розквіту монастиря (власне як і католицизму загалом) закінчилась із опануванням Російською імперією Правобережжя Украйни. Підземні ходи та катакомби замку — стали місцем переховування контрабанди тогочасного торговельного центру України — власне Бердичева, який став головним банківським містом Російської імперії, та розрісся до третього по населенню міста України.

Все змінила Друга світова війна та радянський період. Хоча за останній відбулась масштабна відбудова знищеної пам’ятки і присвоєння їй статусу «Історико-культурного заповідника». Проте реставрація сучасників у 90-тих роках дає наслідки вже сьогодні. Оскільки тоді було засипано (як в Житомирі та Кодні) всі входи в замкові підземелля, було порушено вентиляцію та деякі інші параметри — і частина стін замку (на заході) провалюється. Ще десять років тому я бачив цілі стіни замку. За десять років ми можемо втратити їх цілком.

Кілька слів про переможну фотографію автора:

Автор в своєму доробку не вперше використовує оригінальний і ПРАВИЛЬНИЙ погляд на монументальне (сакральне) – не від рівня землі. В прикладі пам’ятки «Свято-Нікольський собор» він знімає з небезпечних висот старих двоскатних дахів навпроти пам’ятки. В фотографії монастиря Кармелітів із плаского даху «хрущовки». Гідні оцінки час та сили на вибір точки зйомки. Умови зйомки (все ж погляд на південь, на сонце) сприяли отриманню технічно врівноваженої фотографії із монументальним образом святині, що й століття по тому впевнено домінує над місцевістю.

Джерела: власна компіляція із відкритих джерел