Про «мініприз по Житомирщині»… і не тільки

Отож, поки журі визначається із переможцями у основній номінації «найкращі фото», ми визначились у мініномінації «Найкраща серія фотографій Житомирщини» 🙂

Загалом, при кількості завантажених фотографій по Житомирщині (> 1600),  власне якісних серій одного автора віднайшлось лише декілька.

Це користувачі: Grankovskaya, Karpenko Y та активний учасник та дописувач сайту — Posterrr. Кілька слів про серії цих номінантів.

Користувач Grankovskaya потішила якісними серіями деяких інтер’єрів пам’яток Житомира. Проте почасти обробка (HDRi?) та компонування кадру викликають питання.

Користувач Karpenko Y завантажив серію непростих (щодо об’єктів архітектури) ширококутних панорам пам’яток Бердичева. Але, на жаль, в цьому їхня єдина привабливість…

Найбільш «врівноважену» серію завантажив учасник Posterrr. Він прискіпливіше обирав місце зйомки та компонування кожного кадру і це добре видно на його фотографіях. Особливо тішить не «документальне» освітлення, а більш чутлива «гра сонця», на облущених стінах старожитностей Бердичева в його роботах.

Окрім всього, він відвідував деякі пам’ятники ще й зсередини, не обмежуючись суто колекціюванням за кількістю. Це важливо, враховуючи концепцію конкурсу «Вікі любить пам’ятки», яка мимоволі впливає на багатьох задіяних у ньому учасників. А відтак, поверхневість сприйняття деяких об’єктів цінностних категорій проецюється і далі. Наразі це страшна правда сьогодення, із проявами якої я (як турист, мандрівник) дедалі частіше зустрічаюсь. Тому мені так приємно відзначати факти не дотичної фіксації пам’ятки у фотографії, а ще й свідомої мандрівки автора трошки глибше: в її історію, інтер’єр, пошуки та експерименти.

Використання обробки у фотографіях Posterrr непомітне — і це головне правило якісної документальної фотографії, і не тільки. Також в його серії по Бердичеву — одиничні випадки технічних помилок зйомки, на кшталт «перспективних спотворень», проти яких сам автор невтомно ратує =D

У підсумку переможцем визначено саме користувача Posterrr. Це Вадим Постернак з Вінниці.

Вчора, у краєзнавчому видавництві «Волинь» йому було підписано книгу «Пам’ятки монументального мистецтва Житомирської області» її автором, головою обласної організації Українського Товариства охорони пам’яток історії та культури Мокрицьким Г. П.

І декілька слів про туристичну Житомирщину 🙂

Цей край «Волинь—Полісся» (не обмежуючись адмінподілом) є своєрідною Terra Incognita на карті України. Бо вона не є тим туристичним «Лас-Вегасом», де кожні 50 км майорять башти відбудованих замків, палаців. Поки що цей регіон можна побачити «as is», нібито в культурно-історичному зрізі. І в цьому його найбільша цінність. Тут, мандруючи, треба відкривати самотужки, готувати заздалегідь, вишукувати та випитувати. Руїни замку в Білилівці, про який ви не натрапите в жодному путівнику — потішать шукача старовинного набагато більше, ніж сучасні відбудови замкових руїн в сусідній Білорусі. Бо то є різновид «синтетичної естетики». Щоправда, і на Житомирщині є вже аналогічні приклади — комплекс «Замок Радомишль» є серед найуспішніших комерційних проектів. Шкода, що із зазіханням на архітектурно-історичну підробку фактів. Саме Житомирщина була часто розмежуванням володінь Королівства Польського, Російської Імперії, Української Народної Республіки. За те її культурне надбання (серед всього) і потерпало в численних протистояннях, повстаннях, війнах. Проте є й пам’ятки, які це оминуло. Мова про городища часів Київської Русі, яких на Житомирщині з найбільш значимих — зо півтора десятка. Ці місця служили форпостом Києву, тут існували повноцінні бойові містечка, тож вас обов’язково вразять могутні насипи в літописних Колодежно та Яроповичах, і більш давнє городище в Райках, а ще «Звягель» – основа сучасного Новоград-Волинського, та  «Гольсько» понад сумнозвісною «Гульською міною», що стримала фашистів у перші дні ВВВ та дала можливість евакуювати Київ.

Особливе місце тут займає важкодоступний регіон болотно-лісової півночі Житомирщини. Щоправда, і пам’яток архітектури чи подібного тут одиниці. Зате які! Храм Св. Василія в Овручі — одна з найдавніших сакральних пам’яток України. І хоча її вигляд доволі старовинний, але по секрету — від першохраму в дійсності до сучасника нічого не дійшло в первісному вигляді. На то воно і плин історії. А в цих древлянських краях — історія плила по кривавих річищах…