Інтерв’ю. Артур Лагода: «Завжди беріть можливості, які вам дає життя, навіть якщо ви не впевнені в своїх роботах і вас лякає конкуренція. Краще спробувати! І можливо цей конкурс стане переломним моментом у вашому житті. І я зараз навіть не про перемогу, а про багато інших дверей, які відкриваються перед вами»

До завершення конкурсу «Вікі любить пам’ятки» залишаються лічені дні — власні фото та відео можна подавати на конкурс до 31 жовтня включно. Продовжуємо публікувати «ювілейні» світлини та коментарі їхніх авторів.

Пропонуємо познайомитися ближче із автором 6000-го завантаженого фото на конкурс 2024 року — Артур Лагода у нашій «віртуальній» студії.

Артур Лагода. Фото з дозволу автора

Розкажіть нам, будь ласка, трохи про себе: звідки ви, які у вас хобі, чим займаєтеся? Як у вашому житті з’явилася фотографія?

Мене звати Артур Лагода, мені 33 роки, народився я в місті Біла Церква, але ріс з 6 років в селі Будище на Черкащині. Фактично з самого народження мене тягнуло до творчості і від своїх перших спогадів, до років 17 я завжди малював. Далі теж малював, але все рідше. Спочатку малював на старих шпалерах які не використані (іноді на стінах теж), далі — у шкільних зошитах, потім купував папки з папером.

Навчався я в Шевченківській школі-інтернат мистецтв та народних ремесел (село Шевченкове Черкаської області), там же я ходив на такі гуртки як баян, сольфеджіо, хор, духовий оркестр, малювання (не одночасно, але по одному або кілька років). По вихідних я приходив додому, де теж багато малював, але враховуючи що я жив з батьком, який багато вживав алкоголь — ми жили в м’яко кажучи в неблагополучних умовах, електрики не було, і я малював при свічках. Романтика…

Потім я навчався у сільськогосподарському коледжі села, а у 18 років я поступив в Уманський національний університет садівництва — поступив, щоб виїхати з села і з того життя, яке я там мав. Там я навчався «для галочки», а вечорами ми з однодумцями збиралися в музичному підвалі університету, грали. Закінчивши навчання, вирішив переїхати до Київа, де зняв кімнату в старій квартирі. Там спершу був у музичному гурті, а потім вирішив працювати сольно, випустив альбом кінематографічної музики 2018 року (Arthur Ray – Suspended in a sunbeam) та кілька синглів. Я зрозумів, що з тим стилем який мені подобається, я не зможу в Україні досягнути визнання, тому що це досить локальна музика, а робити умовного «Барського» я не хотів і не міг навіть через силу. То ж у 2019 році я вирішив звільнитися з роботи офіціантом, перейти на фріланс, і зайнятися фото та відеозйомкою.

Звільнившись з роботи я відразу почав шукати різні зйомки (навіть за копійки), тому що якщо я не оплачу оренду житла, то залишуся без даху над головою. Так з місяця в місяць я шукав різні зйомки, деякі з них стали постійними, а у вільний час, надихнувшися роботами канадського фотографа Michael Sidofsky, я майже щодня брав камеру і гуляв містом, фотографував все і потім годинами обробляв. І кожен місяць я спостерігав, що маю прогрес в обробці світлин, до того ж різні інстаграм сторінки Києва почали брати мої світлини собі та відмічали мене, люди підписувалися на мене, і коло фанатів моїх робіт все збільшувалося і замовлень різного характеру зі зйомки фото або відео ставало все більше. Мій колега запропонував переїхати у Варшаву, де наразі я і живу. Зараз я намагаюся подорожувати, фотографувати та знімати відео для себе, і плюс завантажую свої роботи на стоки (інтернет платформи для продажу фото та відео) звідки теж маю частковий дохід.

Тобто захоплення візуальним перейшло із любительського до професійного. А що ви любите фотографувати найбільше? Чи є якийсь стиль, який вам подобається?

Наприкінці 2018 року я досить сильно захопився стилем Retrowave. В цілому це стиль електронної музики з атмосферою американської диско/поп музики 80-х років з аналоговими синтезаторами та ностальгічним настроєм. Але Retrowave це не тільки про музику, адже кожен трек цього стилю супроводжується характерним відео або фото в стилі Америки 1980-х. Пальми, неонові вивіски, захід сонця, мотелі, бари, і часкова діджиталізація всього перечисленого. Разом це створює цілу субкультуру. Мої перші роботи які я виставив в інстаграм — були саме цього стилю, і якщо пролистати мій акаунт до початку, то ви побачите ті світлини.

Орієнтовно півроку я фотографував та обробляв світлини тільки в цьому стилі, але коли я звільнився з роботи і вирішив все ж остаточно поміняти ремесло з музики на фото/відео, то зрозумів що стиль Retrowave досить вузький для того щоб стати професіоналом в фотографії. Мені треба було щось універсальніше, але в той же час не попсове. Саме в цей момент я побачив роботи Michael Sidofsky які мене дуже вразили. Враховуючи що музиці я віддав багато років, то в сфері фото/відео я захотів стати професіоналом якнайшвидше, тому як я писав раніше — я просто два роки майже 24/7 все фотографував та вчився обробляти. Таким чином я створив свій стиль і на даний момент його розвиваю.

На моєму шляху фотографа я фотографував багато чого, це звісно портрети, їжа, інтер’єр, екстер’єр, одяг, відкриття та ребрендинги різних магазинів, змагання спортивні і так далі. Але це все тому що мені потрібно було заробляти на життя. А те що мені дійсно подобається — це міські пейзажі та природа та деякий стріт. Я згадав що в дитинстві мені дуже подобалося перемальовувати картини відомих художників (Тараса Шевченка, в т. ч.) на яких зазвичай були пейзажі або архітектура. Звідси мабуть в мене й любов до цих стилів. Найважче в моєму стилі — це обробка, мені завжди хочеться обробити фотографію так, щоб це виглядало як картина і при тому натурально, тому я можу обробляти одну світлину дві-чотири і навіть більше годин.

А чи переглядали ви вже світлини переможців міжнародного етапу конкурсу попередніх років? Щоб знати суперників, так би мовити?

Так, нещодавно я бачив роботи переможців міжнародного етапу конкурсу, і мені деякі роботи дуже сподобалися. За 2022 рік мені сподобалася робота Kriengsak Jirasirirojanakorn. Дуже люблю поєднання архітектури та повсякденного життям в кадрі. Тут чоловік на велосипеді просто зробив цей кадр!

А за 2023 рік мені сподобалася світлина «Ват Сакет. Бангкок, Таїланд» (Wat Saket at Bangkok, Thailand) від фотографа Shane WP Wongperk. Я розумію що такі кадри робити досить складно, потрібно багато чого врахувати і для цього потрібен неабиякий професіоналізм.

Ви вперше берете участь у конкурсі, можете сказати, що вас мотивувало спробувати своїх сил?

Про конкурс я дізнався від Дарини — менеджерки конкурсу «Вікі любить пам’ятки». Вона побачила мої роботи на просторах інтернету і вирішила мені написати з пропозицією прийняти участь. Мене відразу зацікавив цей конкурс в першу чергу тим, що я зможу зробити якийсь внесок в культурний розвиток України. Майже завжди я фотографую без цілі, просто тому що я кайфую від процесу і результату, але участь у конкурсі мені дала можливість подивитися на мою творчість з іншої сторони, і зрозуміти що мої роботи можуть бути дійсно корисними для збереження архітектурних пам’яток.

Ви вже завантажили більше 30 фото цього року. Й цікавою особливістю є те, що є серія фото зроблена вночі й в тумані. А які особливості фотографії вночі? Чи в туман?

Фотографія вночі та в туман — звісно має свої особливості. Під час туману зазвичай стовідсоткова вологість і можливо дощ, то ж вода може осідати на об’єктиві, і це може вплинути на якість світлини. Тому я завжди використовую бленду, яка хоч трохи захищає скло від попадання вологи на нього. Час від часу навіть беру парасольку та стою над камерою, захищаючи від дощу, тому що крім невдалої світлини може статися гірше — наприклад поломка камери.

Щодо фотографії вночі — тут важливі правильні налаштування на камері, щоб якість світлини була хорошою, та дуже важливо фотографувати на штативі, щоб не піднімати ISO, і зберегти дрібні деталі. Ще, враховуючи, що вночі контраст між яскравими об’єктами (ліхтарі, місяць) та об’єктами не освітленими досить сильний, і враховуючи, що навіть у найдорожчих камер динамічний діапазон недостатньо сильний, я іноді використовую деякі техніки, такі як стакінг (об’єднання багатьох фотографій зроблених з штативу в одну) або техніка HDR (робиться кілька фотографій з різною яскравістю зі штативу, потім об’єднуються в одну, і темні частини беруться зі світлішої світлини, а світлі — навпаки з темної), щоб зробити фотографію максимально якісною. Іноді я можу зробити 150 фотографій, які потім об’єднати в одну.

6000-не завантажене фото у конкурсі 2024 року

Ваша світлина цього року стала 6000-им завантаженням в українській частині конкурсу. Розкажіть, будь ласка, більше про цю пам’ятку

Для початку я ніколи себе не вважав себе везучим, але яка ймовірність, що саме моя робота стане шеститисячною!

Храм Святого Архистратига Михаїла (Михайлівська церква) є щойновиявленою пам’яткою архітектури. Розташована у Національному музеї народної архітектури та побуту України в Пирогові. 1971 року її перевезли з села Дорогинка Київської області.

А що вам подобається фотографувати більше у будівлях — екстер’єри чи інтер’єри?

Абсолютна більшість світлин в мене — це екстер’єри, і думаю це не тому, що я це більше люблю, ніж інтер’єри, просто екстер’єр набагато доступніший, багато будинків можна сфотографувати ззовні, а от потрапити всередину — не завжди просто. Плюс дійсно цікаві інтер’єри трапляються дуже рідко, за ними потрібно полювати по всьому світу.

Чи є у вас якийсь підхід до вибору наступної локації для фотографування? І чи є щось, що обов’язково має бути у вашому «рюкзачку», під час ваших фотоекспедицій?

Насправді немає конкретної формули за якою я готуюся до зйомки, на яку локацію піду і так далі. Все залежить від натхнення, від фінансових можливостей (якщо потрібно далеко їхати або летіти), від погоди. Але в більшості, коли приходить натхнення фотографувати і мені підходить погода, я беру камеру і відразу вирішую куди я піду. Скоріш за все — це місце в місті, в якому я знаходжуся, яке я ще не фотографував. А по дорозі, гуляючи я вже роздивляюся різні ракурси і фотографую навіть те, що не планував. Іноді я беру тільки дрон із собою, якщо розумію що зараз поїду в конкретне місце і хочу зробити конкретну світлину. Так само з камерою — я можу на іншу сторону міста поїхати за однією світлиною. Звісно на місці я роблю багато варіантів цієї світлини з одного ракурсу з різними техніками. А потім дома я можу 5 годин обробляти цю світлину.

Щодо комплекту мого наплічника. Ви написали слово рюкзачок в лапках, і це ідеально підходить для опису мого «рюкзачка», тому що іноді я можу йти в гори з наплічником, у якому 15 кг техніки. Але це той випадок, коли я крім фотографії ще й знімаю відео. А так, базовий набір для прогулянки по місту — це одна камера, кілька об’єктивів з різною фокусною відстанню та штатив. Ще я беру з собою зазвичай пляшку води.

А чи траплялися з вами якісь цікаві, забавні чи курйозні ситуації під час фотографування?

З ситуацій важко щось дійсно цікаве згадати, Але одного разу я добряче ризикував життям, щоб зробити світлину. Три роки тому в Туреччині (Анталія) я настільки хотів зробити круту фотографію, що о другій ночі прийшов в готель, який через проблеми з фундаментом зачинений вже багато років, він досить сильно аварійний, навіть місцями підлоги і сходів немає, до того ж огороджений парканом з ліхтарями і охоронцем. Я знайшов місце, де можна перелізти через паркан і дуже небезпечними сходами (там просто гірки з будівельного сміття) піднявся на останній поверх (орієнтовно двадцятий) і зробив круті світлини та таймлапс. Потім я почав спускатися тим же шляхом і це було ще важче, я ледь не впав кілька разів. Внизу я побачив недалеко від себе охоронця, я вже почав думати як буду виправдовуватися, але той мене не побачив, але той мене не побачив. І я брудний та з збитим ліктем якимось чином переліз паркан та поїхав додому…

А у Києві була ситуація, коли я заліз на дах тунелю метро, що на Південному мосту, хотів зробити світлину, і встиг зробити (вона є в моєму профілі) Але через хвилин 15 до мене на тунель прийшла поліція та м’яко кажучи повідомили, що там не можна знаходитися. Видно, що машиністи метро повідомили їм. Та і в цілому я неодноразово залазив на дахи будинків, щоб зробити світлину, як наприклад світлина Батьківщини-матері зроблена з даху будинку з муралом Лесі Українки.

Чи були у вас якісь труднощі, коли ви вперше завантажували світлину на конкурс? Які поради чи побажання ви можете дати новачкам конкурсу?

Насправді я сам новачок у конкурсі, тому мені важко давати поради, але те що мене навчило життя і підходить для любого конкурсу — це завжди беріть можливості які вам дає життя, навіть якщо ви не впевнені в своїх роботах і вас лякає конкуренція. Краще спробувати! І можливо цей конкурс стане переломним моментом у вашому житті. І я зараз навіть не про перемогу, а про багато інших дверей які відкриваються перед вами.

Чи є у вас якісь побажання чи поради іншим учасникам та організаторам конкурсу?

Іншим учасникам конкурсу я бажаю отримати фідбек гідний вашої майстерності, а організаторам конкурсу хочу подякувати в першу чергу за за позицію, якою ви допомагаєте зберігати нашу історію, і можливо в майбутньому наші потомки саме з цих джерел дізнаватимуться про те, що оточувало їхніх предків. Також звісно хочу подякувати за те, що даєте можливість творчим людям проявити себе та показати світові свої роботи. Це дуже важливо!

Дякуємо за розмову! І за внесок до конкурсу! Успіхів!