Павло Шубарт: «Спонтанність, помножена на вміння вловити мить за наявности якнайкращого освітлення, — це запорука успішної світлини»
Продовжуємо знайомство з учасниками конкурсу «Вікі любити пам’ятки» 2024 року, які завантажили знакові, «ювілейні» світлини. Павло Шубарт — автор найкращого фото Одеської області та 4500-ї «ювілейної» світлини.
Павло Шубарт. Фото з дозволу автора
Розкажіть, будь ласка, про себе. Які у Вас хобі, чим займаєтеся?
Народився і живу в Одесі. За фахом педагог і географ. Був час, коли займався журналістикою та вчителюванням. Окрім світлярства (так українською називають мистецтво фотографії), захоплююсь пізнанням світу через мандри, хоча в наш час таке захоплення вимушено стоїть на павзі… Також люблю музику і гарні художні тексти. Люблю досліджувати архітектуру і мову. Власне ця любов породить колись на світ двомовний словник з будівничої термінології, над яким я працюю вже більше десяти років. А якби я мав ще одне життя, то був би сницарем чи меблярем – подобається працювати з деревом.
Як у Вашому житті з’явилася фотографія? Що любите фотографувати найбільше?
Коли мені було п’ятнадцять, мамина подруга подарувала мені мій перший фотоапарат — совєтську «Смену». Першими містами, на які я подивився крізь об’єктив ще плівкової камери, були рідна Одеса та Тернопіль, куди я їздив до родичів і з яким я згодом поєднав свої студентські роки. Зі «Смени» я швидко виріс. Пізніше, вже за свої перші гроші, я змінив не одну камеру і довго не міг відпустити плівку перед натиском цифри… Мої жанри у фотографії — архітектура в деталях, урбаністика і природа, передовсім краєвиди, яких я немало знімав під час експедицій Галичиною і Поділлям ще в довоєнний час.
Ваше фото цьогоріч стало 4500-м завантаженим в українській частині конкурсу. Розкажіть, будь ласка, більше про це місце та історію створення фото.
Тераса готелю Бристоль в Одесі
Фото: Павло Шубарт, CC BY-SA 4.0
Світлина, якій випало бути 4500-ою завантаженою, була зроблена спонтанно. Я взагалі рідко коли вирушаю на зйомку саме певного об’єкта, надаючи перевагу тому, що чіпляє тут і зараз. Зазвичай, саме такі «незаплановані» світлини й видаються найкраще. Можна сотню разів байдуже пройти повз одне й те саме місце і лише на сто перший раз захотіти глянути на нього крізь фотооб’єктив. А все тому, що муза ходить в парі із сонцем. Освітлення як ніщо інше впливає на бажання взятись за камеру. Недарма ж фотограф — це людина, що пише світлом, світляр.
Наявність чи відсутність сонця під час фотографування, його висота, напрямок сонячних променів, довжина і глибина тіней тощо, майже завжди мають вирішальне значення на якість кінцевого твору — світлини, а також на створення настрою споглядача.
Так і цього разу. Приблизно сто разів я ходив вулицею Італійською в Одесі і лише на сто перший сфотографував це місце, та й то, повернувшись до нього на 180˚, бо вже йшов в бік філармонії: надто вже по-весняному лагідно підвечірнє сонце пестило гостинну терасу найрозкішнішого одеського готелю Бристоль, і таки звабило мене повернутись… Сьогодні, після кацапської атаки на Одесу і цей готель 31 січня цього року, ця світлина видається особливо цінною, бо показує нам те, чого вже немає…
Чи траплялися з вами колись якісь цікаві ситуації під час фотографування?
З початком війни люди почали вразливіше реагувати на людей з фотокамерою. Останнім часом часто ловлю на собі підозрілі погляди, найдопитливіші з яких не соромляться одразу висувати цілий перелік питань. Але найгарячішою з цього погляду порою стали перші місяці після повномасштабного вторгнення. Дивлячись на те, як окупанти стирають з лиця землі Маріуполь, я уявляв, що моє рідно місто цілком може повторити його долю, і якщо я не у війську, то просто повинен щось зробити бодай те, що вмію — зафіксувати вигляди одеських вулиць та пам’яток на фото. І хоча до того часу я фотографував Одесу щонайменше вісім років, весна 2022 року стала для мене вельми активною і продуктивною.
На початку березня мені вже довелося побувати на допиті у штабі територіальної оборони за спробу сфотографувати агітаційний банер на вулиці Італійській, але це не зупинило мене від подальшої роботи. За кілька тижнів потому я стояв на перехресті Пастера й Кінної з камерою в руках в очікуванні сприятливого моменту для зйомки театру. Якраз в цей час повз мене проходили дві пані. Поцікавились метою мого заняття. І поки ми розмовляли, до нашої розмови долучився ще один перехожий — молодий чоловік, який мав зв’язки з теробороною. Він вирішив зателефонувати своїм приятелям, аби ті приїхали і перевірили мене. За хвилин п’ять до нас під’їхав чорний бус, звідки вийшло четверо кремезних чоловіків. Представились, попросили телефон і документи на перевірку, а також спустошити кишені. Серед дріб’язку однієї з кишень в мене якимось чином виявилась монета номіналом десять копійок країни окупанта. Побачивши її, вони розізлилися. Вже за мить моя голова була щільно обтягнута чорним мішком, мене заштовхали в бус і повезли в невідомому напрямку… Допит тривав з годину і не міг закінчитися нічим іншим, як вибаченням переді мною і поверненням мене майже в те саме місце, де я хотів сфотографувати театр.
Чи Ви вперше взяли участь у «Вікі любить пам’ятки» цього року? Як дізналися про конкурс?
Так, вперше. Останнім часом часто доводиться зазирати до Вікіпедії — і німецької, і української. У шапці української Вікіпедії й побачив запрошення до участі у конкурсі і не знайшов для себе причини не пристати на нього.
Як би Ви описали свою мотивацію для людей, які ще сумніваються, чи варто брати участь у конкурсі?
Мета конкурсу — шляхетна — просвітницька. Думаю, це усвідомлює кожен, хто бере участь у конкурсі за покликом власного «Я», їм додаткової мотивації не потрібно. Усім іншим, хто думає інакше, але вміє тримати камеру в руках, або впевнений, що вміє, скажу інакше: а чому б вам не подивитися на реакцію та оцінку своєї роботи інших людей, можливо вправніших за вас? Адже сторонній погляд часом здатен позитивно вплинути на власний розвиток.
Чи Ви любите більше фотографувати зсередини чи зовні будівлі? Чому? Які особливості?
Як я вже казав раніше, у фотозйомці освітлення має величезне значення. Якщо при фотографуванні екстер’єру надто багато загальних планів, ти залежний від погодних умов і наявности сонця на фотографованих площинах, то в інтер’єрі ти можеш деколи штучно скоригувати наявне світло і погода за вікном при цьому має набагато менше значення. Але я люблю працювати з природним світлом.
Як ви обираєте наступну локацію для своїх фото? під час Ваших фотоекспедицій, що обов’язково має бути у Вашому «рюкзачку»?
Спонтанність, помножена на вміння вловити мить за наявности якнайкращого освітлення, — це запорука успішної світлини. Але буває так, що перед очима архітектурний шедевр, і ніби й погода добра, але сонце сяє не з того боку… Тоді я відкладаю цей об’єкт у своїй пам’яті і обіцяю до нього повернутись іншим разом, дізнавшись перед цим в який час доби сонце торкається його з потрібної для мене сторони. Але слід пам’ятати, що в різні пори року сонце у той самий час доби світить по-різному. Якщо говорити про Одесу, то взимку згадану вже Італійську та рівнобіжні з нею Європейську, Рішельєвську, Канатну та інші вулиці сонце пригріває зранку з парного боку, а потім перебирається на протилежний бік. Фасади Приморського бульвару в ту саму пору більшу частину доби стоять в глибокій тіні і освітлюються лише короткий проміжок часу рано вранці… Ці моменти потрібно враховувати, фотографуючи архітектуру не мимохідь, не «спонтанно», а «цілеспрямовано».
При фотографуванні архітектурних об’єктів в загальному вигляді, окрім освітлення великого значення я надаю й тлу, і так би мовити супутнім речам, які можуть вплинути на загальне враження. Це і люди, які мимоволі можуть опинитись в кадрі, і транспорт, і птахи чи інші тварини. Маю власні критерії, за якими в жодному разі не візьму в кадр людей певного вигляду і з деякими речами, або певний вид транспорту, бо вважаю, що від цього втратить естетика світлини. При фотографуванні вулиць люблю показати рух на ній, тому маю за щастя спіймати в кадрі велосипедиста чи трамвай на вдалій відстані від об’єктива.
Чи були у Вас якісь труднощі, коли Ви вперше завантажували світлину на конкурс? Які поради чи побажання Ви можете дати новачкам конкурсу?
Труднощів під час завантаження не було, але я так і не знайшов час на те, аби розібратись, куди слід було завантажувати світлини на номінацію Війна руйнує пам’ятки… Порада новачкам — пробуйте, бо воно того варте!
Ви цього року завантажували фото щонайменше на 2 різні спеціальні номінації «Елементи екстер’єру» та «Інтер’єри». Яка зі спецвідзнак Вас зацікавила найбільше?
І «Елементи екстер’єру», і «Інтер’єри» зацікавили однаковою мірою, бо і перше, і друге важливе для збереження цілісного бачення архітектурної спадщини України.
Чи бачили Ви фото минулорічних переможців українського чи міжнародного етапів? Які світлини Вам сподобалися, чи запам’яталися? Чому?
Цілеспрямовано не відслідковував переможців попередніх конкурсів, але мимохідь натрапляв на них у соцмережах. Запам’яталась світлина із зображенням склепіння чи то Успенської катедри, чи то Іллінської церкви в Одесі. На жаль, не запам’ятав прізвище тогорічного переможця з Одещини, але подумав тоді, що на його ж місці міг бути і я, бо вже на той час мав подібну світлину з такого ж самого ракурсу.
У 2024 році Ви завантажили більше 30 фотографій і більшість з них зроблені в дуже цікавому чорно-білому варіанті. Розкажіть, будь ласка, трохи більше про чорно-білі фотографії. Чому Вас зацікавив саме цей варіант фотографування, які є особливості чи поради саме для ч/б фотографій пам’яток?
Як на мене, в чорно-білому варіанті неможливо, або небажано знімати лише дві речі: природу, бо Творець створив цей світ настільки різнобарвно цікавим і досконалим, що було б гріхом його штучно збіднювати, і малярство, бо монохромія стане спотворенням авторського твору, в якому колір має вирішальне значення. Натомість в творінні рук будівничих на першому плані стоїть не колір, а контур. А контур найліпше підкреслюється за допомогою світла й тіні, без відволікання уваги на колір. Крім того, під час реставрацій первісний колір будівлі часто змінюється на інший, що далеко не завжди є вдалим рішенням. І чорно-біла фотографія — найкращий засіб, аби це знівелювати.
Які побажання чи поради Ви могли б дати іншим учасникам конкурсу?
Учасникам — натхнення і наснаги на здобуття нових вершин в ім’я кращого майбутнього України та людства!
Дякуємо!