Інтерв’ю. Валентин Маговкін: «Одним із важливих елементів передання інформації прийдешнім поколінням в сучасному світі є цифрова фотографія»

Готуючись до старту конкурсу 2025 року вже у жовтні, ми продовжуємо знайомство з учасниками конкурсу «Вікі любити пам’ятки». Валентин Маговкін є співавтором відео пам’яток Чорного Острова на Хмельниччині, яке перемогло у категорії «Польська спадщина». 

Фото з дозволу автора

Пане Валентине, розкажіть, будь ласка, про себе. Звідки ви родом, які у вас хобі, чим займаєтеся? Чи фотографія входить до ваших зацікавлень?

Вітання усім поціновувачам Вікіпедії! Мене звати Валентин Маговкін. Народився і зростав у Хмельницькому, але родинне моє гніздечко це село Мартинівка, яке знаходиться близько районного центру. З дитинства захоплювався фотографією. Першим моїм учителем був мій рідний дядько Казимір, який просто і доступно пояснював як користуватися фотоапаратом «Зеніт-Е», який був вершиною моїх мрій.

Також серед моїх захоплень є гра на саксофоні. Останніх кілька років до моїх хобі додалось дослідженням свого генеалогічного дерева.

Ви вперше взяли участь у конкурсі «Вікі любить пам’ятки» 2023 року, тоді ж зареєструвалися. Щодо мотивації участі у конкурсі ви зазначили, що для вас важливе збереження інформації про пам’ятки у фотографіях для прийдешніх поколінь. Можете розказати про це більше?

Так, насправді, я вважаю, що одним з важливих елементів передання інформації прийдешнім поколінням в сучасному світі є цифрова фотографія. Адже з приходом сучасних технологій легко популяризувати історичні пам’ятки, робити цифрові архіви, які в майбутньому можуть допомагати в дослідженнях і навіть в реставраційних роботах.

Ваше фото із зображенням єврейського кладовища на Вовчій Горі було відзначено 2023 року у спеціальній номінації «Єврейська спадщина». Розкажіть, будь ласка, більше про це місце та історію створення самого фото.

Мальовниче місце з виглядом на Південний Буг і Мшанець, на якому розташоване це кладовище, донедавна залишалось просто місцем, де пересічна людина могла б взагалі не зауважити, що там є цвинтар, адже воно мало вигляд звичайного пагорба. Кількасотрічні мацеви були розбиті, поглинуті, приховані землею. Єдине, що відокремлювало його — окопаний рів.

На цьому старовинному кладовищі похований відомий духовний лідер єврейського народу рабин Ісраель Авраам Мазал. У 2019 році єврейська громада провела відновлення кладовища та його благоустрій, як зображено на моєму фото. 

Ви є ініціатором відновлення польського кладовища на Хмельниччині, наскільки ми зрозуміли, по суті, з 2016 року. Чи можете розказати більше про вашу ініціативу? Чи польська культурна спадщина має для вас якесь персональне значення?

Фото: Брама польського кладовища у жовтні 2014 року. Авторка — ЯдвигаВереск, CC-BY-SA-4.0

Фото: Брама у березні 2016 року, початок робіт. Автор — Валентин Маговкін, CC-BY-SA-4.0

Фото: Брама у квітні 2021 року. Автор — Валентин Маговкін, CC-BY-SA-4.0

Як я згадував раніше, моїм родинним гніздом є село Мартинівка, в якому більшість жителів після окупації краю Османською імперією на початку заснування становило польське населення, переселене з Мазовії. Серед числа котрих були і мої родичі. Усі вони були прихожанами Чорноострівського костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, який й досі збирає нащадків, які в порівнянні є невеличкою, але вірною горсткою в його стінах на недільній месі. 

Місцем останнього спочинку предків у певному проміжку часу існування парафії  стало кладовище засноване на початку XIX століття, яке розташоване на півночі колишнього містечка Чорний Острів на околицях села Вовча Гора, у народі званого «польським цвинтарем», який для мене є неабияким місцем пам’яті про мій рід. Тому ініціатива, яка повстала у 2016 році пробудила в людях (у більшості це парафіяни) прагнення до цілковитого відновлення. Вона була як промінь надії, який послідовно втілювався в плани, і відповідно в результат. Толока по розчищенню, яка тривала кожної суботи майже місяць, робила свої відкриття у вигляді повалених, розбитих надгробків, які навіть в землі вражали своєю художньою майстерністю. Також разючим було те, що деякі пограбовані склепи служили людям просто як сміттєві ями, а то й навіть більше як вигрібні…Скоріше за все це відголосок більшовицького спадку, який часом виринає в чиїхось діях…

Завдяки спонсорській допомозі і зусиллям парафіян було відновлено центральну браму і вимощене бруківкою місце, де відбуваються служби Божі. Селищною радою закуплено частково бетонну огорожу. Також варто відзначити людей з ініціативної групи, які беруть постійну участь як в організації толок, так і в самих роботах, а саме це: В’ячеслав Майдан, Володимир Кузьміч, Вадим і Денис Дем’янчуки та інші.

У 2024 році у конкурсі відбулася нова спеціальна номінація — «Польська спадщина», яка теж представлена й у селищі Чорний Острів. Однак той же польський цвинтар без офіційного охоронного статусу, тільки його брама є пам’яткою архітектури місцевого значення. Можете розказати більше про польську спадщину селища, про саме кладовище?

Польська спадщина Чорного Острова є чи не найбільшою його культурною спадщиною, яка збереглась і донині. Варто відзначити родину графів Пшездецьких, які протягом кількох століть володіли містечком і були його розбудовниками. 

Найбільше долучився до розбудови маршалек шляхти Подільської губернії Константин Пшездецький, саме він добудовував костел. Також побудував в центрі містечка Аустерію, на яку в народі звикли говорити «ратуша». Аустерія — це тип казино на час кількаденних ярмарків, які відбувалися тут два рази на рік. У ній були готельні номери, більярдна зала, зала для гри, ресторан і найцікавіше, що в основній центральній її частині проводились великі бали та основні прийоми. І це не була стайня для коней і карет гостей, як останнім часом було прийнято вважати.

Зберігся також родинний палац Пшездецьких у якому зараз розміщується музична школа і літературно-краєзнавчий музей імені Леоніда Глібова. Друга його частина значно перебудована. Там зараз знаходиться бібліотека. 

Також збереглася у Чорному Острові аптека, яка була у власності Яна Вишнєвського. Також варто згадати плебанію по правій стороні від костела (дім парафіяльного священика). Їх також потрібно віднести до польської спадщини.

Ці пам’ятки можна побачити на відео, яке перемогло у категорії «Польська спадщина» 2024 року. Назар Крижанівський є співавтором роботи.

Так, відео чудове. Повертаючись до «польського цвинтаря» — завдяки роботі на кладовищі вдалося знайти, що найстаріший надгробок — 1821 року, отже воно навіть більш давнє, ніж думалося, а завдяки гранту від польського Інституту «Полоніка» з відновлення польської спадщини за кордоном вдалося відновити вже 22 надгробки, про що згадується у детальному матеріалі від Дмитра Полюховича. Розкажіть більше про некрополь.

Стосовно кладовища, можемо вважати, що воно було засноване на початку ХІХ століття. Можна припустити, що воно було призначено для більш заможних людей, але пізніше на ньому було дозволено хоронити і простих людей. Це прослідковується непослідовністю поховань.

Також за переказами є ще старіше кладовище біля самого костелу. Можливо про нього писав наприкінці ХІХ століття настоятель Броніслав Роговський листи до курії з проханням виділити земельні ділянки Пшездецькими під новий цвинтар, бо на старому вже немає місця новим похованням і часто викопуються кості померлих. Не одразу ця ділянка була надана тодішніми можновладцями, скоріше їхніми наступниками.

Кладовище було огороджене цегляним парканом, посеред кладовища була каплиця, зараз по ній величезна яма. Можливо каплиця була чиєюсь усипальницею. Звісно ж це все було розібрано і розграбовано. Також на цвинтарі був будинок, в якому жив доглядач зі своєю сім’єю — він доглядав за цвинтарем і був його своєрідним охоронцем. Навіть вже в далеко післявоєнні роки в цьому будинку мешкала сім’я, на чолі якої вже була бабуся, яка можливо через страх перед радянською владою не все переказала своїм нащадкам, щоб можна було зараз це глибше дослідити.

Можемо припустити, що масові пограбування гробівців (склепів) припадають на період, коли найбільшого розмаху здобув «Хрущовський шабаш», а це кінець 60-х, початок 70-х років минулого століття. 

На цьому кладовищі захоронені священники, лікарі, поміщики, управителі, які мали свої маєтки в цій і сусідній окрузі.

Також припускаю, що тут можуть спочивати і два італійці. Перший це Луїджі Тоніні, котрий був скрипалем, диригентом і керівником чорноострівського оркестру, який він підніс на рівень італійської манери виконання і яким захоплювався сам Ференц Ліст, і особисто ним диригував, коли гостював в графа на Великдень у 1847 році.

Другий — Маттео Бочеллі. Він працював у ті часи на Волині і Поділлі. У Кам’янці-Подільському він був професором малюнку. Був запрошений графом Костянтином до Чорного Острова як придворний художник. Переважно малював родинні портрети Пшездецьких, також малював образи для костелу. У Чорному Острові прожив останні 20 років свого життя.

Польське кладовище — і до відновлення, і зараз — було зовсім відсутнє у Вікіпедії до ваших робіт. Навіть у статті польською мовою — жодної його світлини. Зауважимо, що учасники вантажили зображення брами кладовища, яка має статус щойно виявленої пам’ятки архітектури. Чи ведеться робота зі збору інформації про цвинтар?

Зараз триває збір і обробка інформації, яка обов’язково з’явиться у Вікіпедії. Також створена група на фейсбуці, яка має назву “Coemeterium”, що означає різновид цвинтаря в стародавньому Римі, який розміщувався вздовж дороги, що вела до міста. У цій групі хочемо висвітлити історії людей, які там упокоїлись і весь процес відновлення цього місця.

У своєму відеоінтерв’ю Хмельницькому каналу TV7+ ви згадали, що вас вразило, що молодь, залучена до робіт на католицькому кладовищі, сама захотіла також прибрати православне кладовище через дорогу. Чи вам здається, що це важливо — залучати молодь ще змалку, щоб вона дбала про культурну спадщину?

Так, дійсно, з великим натхненням та солідарністю молодь і не тільки приходили на велике прибирання старого православного кладовища. Спільна праця насправді окрилює і можна бачити швидкий її результат. Людина покликана жити в гармонії з навколишнім світом. Я думаю, що наступне покоління, беручи участь та бачачи наше спільне прагнення відновлювати та дбати про нашу спадщину, отримує добрий прикладом — той, який ми намагаємось привити їм з дитинства.

І насамкінець — розкажіть про ваші плани. А також про те, як можна долучитися до волонтерства з вами — адже на табори, схоже, також приїжджають люди з різних куточків України. Куди звертатися, якщо є час і бажання допомогти? Серед наших учасників є багато небайдужих людей і ми думаємо, що цю інформацію корисно було б мати тут.

У 2024 році завдяки благодійникам, які своєю фінансовою підтримкою здійснили сезону косовицю і очищення від чагарників цілого цвинтаря, маємо намір у подальшому утримувати в належному стані цю територію. Влітку 2025 року, маючи досвід відновлення з попередніх років, групі місцевих волонтерів вдалося відремонтувати 4 надгробки протягом двох днів, і це завдяки нашим дарчинцям, які забезпечили відповідними засобами для збереження надгробків. Також є сподівання на продовження робіт товариством «Маґурич», але це залежить від певних чинників.

Про організацію табору, або толоки в Чорному Острові повідомляємо на сторінці Coemeterium, на якій запрошуємо всіх охочих допомогти, а також на сторінці Товариства (Stowarzyszenie Magurycz) можна дізнатися про перебіг таборів в інших місцях України. Зараз займаємось дослідженням метричних книг, де знаходимо відомості про людей, які захоронені на цьому кладовищі.

Дякуємо за розмову! Успіхів у вашій важливій роботі і сподіваємося побачити вас серед учасників конкурсу й цього року!

Відновлення надгробків. Фото з дозволу авторки

Відновлення надгробків. Фото з дозволу автора

Відновлення надгробків. Фото з дозволу автора

Відновлення надгробків. Фото з дозволу автора

Відновлення надгробків. Фото з дозволу авторки