Історії учасників

Інтерв’ю. Альона Андрєєва: «Найбільше моє захоплення — Харків. За останні роки моя любов до міста збільшується у геометричній прогресії»

Поки організаційна команда вже активно готується до наступного «Вікі любить пам’ятки», який відбудеться у жовтні, хочемо познайомити вас із однією з переможниць спеціальної відзнаки «Визначні місця Харкова 2023», яка проводилася за ініціативи Молодіжної ради при Харківському міському голові, — Альоною Андрєєвою.

Фото з дозволу автора

Доброго дня! Альоно, розкажіть, будь ласка, про себе, ваші захоплення. Що ви любите робити у вільний час? Що змінилося для вас після повномасштабного вторгнення?

Я працювала фітнес тренером та SMM-менеджером, а постійним моїм захопленням була фотографія. 

Коли у Харків прийшли обстріли та ми з сім’єю постійно сиділи у підвалі, я розуміла, що потрібно берегти психіку та відволікти себе чимось. Намагалася тренуватися, читати книжки та згадала про своє хобі з дитинства — вишивку. Але мені хотілося все більше і більше висловлювати любов до міста. Дуже важко було кожен день читати новини про руйнації будівель, повз які проходила раніше кожного дня. Я згадала, що маю багато фотографій архітектури Харкова. Деяких пам’яток вже не було. Але вони залишилися на моїх фото з минулих років. І я подумала, що можу поділитися з людьми цією пам’яттю. І почала розробляти власні листівки зі своїми фото Харкова. 

Зараз у вільний час продовжую вишивати хрестиком рушники та панно. Мені цікаво дізнаватися більше про нашу культуру та звичаї. Цього року вперше пробувала робити традиційні писанки до Великодня. Іноді релаксую, роблячи свічки для своєї родини та друзів. Постійно намагаюся тримати форму та тренуватися. Та найбільше моє захоплення — Харків. За останні роки любов до міста збільшується у геометричній прогресії, і хочеться якомога більше дізнаватися про його історію, видатних мешканців, тому переважна більшість літератури, яку читаю — про місто. Також люблю різні нон-фікшн книги.

Як у вашому житті з’явилася фотографія?

Фотографувати почала ще у школі. Спочатку це був пошук ракурсів на звичайну цифрову камеру, а потім у випускному класі з’явився мій вірний дзеркальний друг від Canon. Мені подобається влаштовувати фотосети собі та подругам. Я не закінчила жодних курсів із фотографії, всьому вчилася сама, просто намагалася якомога більше знімати, «набивати» руку та читати корисні статті. Обробляти фото теж вчилася спочатку сама, просто «клацаючи» різні інструменти у Фотошопі та Лайтрумі. Сама іноді дивуюся, як інтуїтивно всьому навчилася, адже тоді ще не було ніяких відеоуроків в широкому доступі. Вже у школі робила колажі та постери у Фотошопі. Лише в часи карантину заради інтересу почала проходити перші курси, але більше навчалася ретуші.

Звучить дуже цікаво! Що любите фотографувати найбільше?

Зараз виділяю для себе три основні напрями у зйомках: портрети, фото Харкова та потихеньку експериментую із контент-зйомками. Проте не обмежую себе, коли пропонують якісь інші жанри. Так, наприклад, для друзів знімала весілля чи робила декілька репортажів — усе залежить від конкретної пропозиції.

Ваше фото стало ювілейним завантаженим 13500-м на минулорічному конкурсі «Вікі любить пам’ятки». Розкажіть, будь ласка, більше про це місце та історію створення світлини.

File:Свято-Успенський собор (Харків) 31.jpg

Свято-Успенський собор. Харків. Зроблене 1 жовтня 2020 року. Фото: Альона Андрєєва, CC BY-SA 4.0

13500-те завантажене фото у конкурсі 2023 року

Це фото Свято-Успенського собору в Харкові я зробила під час фотоспоту від «Офісу реформ Харкова». Напевне, це був один із моментів, які я запам’ятаю на все життя. Основна зйомка була на дзвіниці Свято-Успенського собору. Але там було замало місця і ми розділилися на дві групи. Наша група йшла другою, тому був час і нам дозволили зробити фото інтер’єру собору. Я була там вперше після того, як звідти прибрали орган. І мене вразило, який наповнений світлом храм. Коли робила фотографії, звернула увагу на стелю, її форму та кольори. Але в об’єктив моєї фотокамери вся ця краса не вміщалася. Я згадала, що у мене з собою була маленька екшн-камера, в якої є режим «риб’яче око». І так отримала цей знімок. А потім ми піднялись на дзвіницю собору, де панує така атмосфера, яку неможливо передати словами. Все місто в тебе на долонях, і ти стоїш у такому красивому місці посеред колон на одному рівні з куполами. Неймовірно. Якщо буде можливість, я б ще декілька разів туди піднялася.

Розкажіть нас, будь ласка, детальніше про проєкт «Офісу реформ Харкова»

Фото з дозволу автора

Проєкт «Фотоамбасадор міста Харкова» організував «Офіс реформ» при нашій міській адміністрації. Я побачила оголошення в Інстаграмі і зрозуміла, що хочу взяти участь. Відправила заявку. На першому етапі учасникам дали списки з декількох архітектурних пам’яток їхнього району, які потрібно було сфотографувати. 

За результатами цих фото нас відібрали у другий тур, де організатори запрошували нас у різні цікаві локації міста, щоб ми могли там познімати. Так ми побували у щойновідкритому після реконструкції Бюро технічної інвентаризації, на дзвіницях Успенського та Благовіщенського соборів, на даху Держпрому, за сценою ХНАТОБу. Це було дуже цікаво, бо ми не тільки фотографували, але й слухали невеличкі екскурсії. А потім на основі зроблених фото відбувалося голосування в Інстаграмі за найкращу роботу. Усі учасники тоді отримали звання «Фотоамбасадор міста Харкова». І тоді «Офіс реформ» запропонували нам усім взяти участь у конкурсі «Вікі любить пам’ятки» з нашими кадрами, щоби ще більше популяризувати місто як туристичну точку. Це був дуже крутий досвід. Якщо б мені запропонували ще раз взяти участь у такому проєкті, я б не вагалася. 

Які б поради ви могли дати іншим учасникам саме з точки зору фотографування? Як спіймати гарний кадр та ракурс?

Усьому у фотографії я повністю вчилася сама. Мені допомагають два пункти. 

Перший — якомога більше практики. Я намагаюся завжди шукати по декілька ракурсів для одного об’єкта. Пам’ятаю, як цією весною фотографувала Держпром з тюльпанами, що ростуть перед ним. Хотілося, щоб уся ця картина вмістилася в об’єктив, тому довелося опуститися на коліна на асфальт та фотографувати з землі. А поруч проходив літній чоловік, посміхнувся і каже: «Та вам наколінники потрібні, щоб цю красу знімати». Так, доводиться іноді ставати у дивні пози, щоб шукати ракурс, але воно того варте, коли бачиш результати. 

А другий пункт — модне зараз слово «надивленість». Намагаюся шукати приклади цікавих фото у мережі Pinterest і часто роблю скрини з Інстаграму, коли бачу там гарний кадр в якійсь публікації. Так намагаюся запам’ятати, як інші люди використовують світло, взаємодіють із навколишнім середовищем, які ефекти використовують, а потім застосовую це під час власних прогулянок із камерою.

Чи траплялися з вами якісь цікаві, забавні чи курйозні ситуації під час фотографування?

Ситуації бувають дуже різні, особливо у наш час. Взагалі у нас місто щасливих людей. Часто роблю «на бігу» фото якоїсь архітектури десь у центрі, в мене концентрація, щоб налаштувати фокус правильно, і лише потім, вдома передивляюсь кадри, а там виявляється, що хтось із перехожих йшов на фоні та вирішив помахати мені у камеру або попозувати. Відразу починаєш посміхатися, коли знаходиш таке.

Цією весною ловила кадри з квітучими деревами. Фотографую каскад, чую як дуже солодко пахнуть якісь квіти. Йду на запах, бачу, що це дерево за парканом ботсаду, але гілки звисають на цю сторону. Довелося трошки залізти в кущі, щоб взяти у кадр ці гілки разом із каскадом. А поряд наші комунальники працюють, кажуть: «А ми думали, що ви там заборонені речовини шукаєте, а коли побачили, що камеру дістали, то зрозуміли, що то у вас фотополювання». І таке буває.

У якому році ви вперше взяли участь у конкурсі «Вікі любить пам’ятки»? Як дізналися про нього? Що спонукало вас взяти участь тоді?

Вперше пам’ятаю, що брала участь ще у школі, я тоді надсилала фото у всі підряд конкурси, було цікаво. То були всього кілька звичайних кадрів на цифрову камеру. А вже серйозно взяла участь у 2020 році після участі у фотоспоті від «Офісу реформ», про який розповідала вище, саме вони нагадали про цей конкурс та запропонували взяти участь. А у 2023 році я побачила в Інстаграмі пост про те, що почався конкурс та можна надіслати роботи, і вирішила, що неодмінно маю це зробити. У нашій країні так багато краси, яку мало хто помічає у швидкій буденності, так мало людей підіймають очі догори, а там стільки цікавинок в архітектурі. Тому такі конкурси — це чудова нагода популяризувати мандри країною та показувати людям, скільки всього прекрасного поряд. Мені це дуже подобається.

У 2023 році під час конкурсу ви ввійшли в десятку найбільш активних завантажувачів за кількістю фото а у конкурсі всього було лише 10 учасників, які завантажили понад 500 фото. Що спонукало вас до такої активності? 

Ого, якщо чесно, то навіть не знала, що завантажила аж стільки! Я не змогла взяти участь у конкурсі в 2022 році, а фотографії потроху робила, коли була така нагода. І дуже хотілося поділитися ними з людьми, щоб інші також бачили, за що харків’яни так люблять своє місто, тому завантажила всі фото, які з моєї колекції підходили під вимоги конкурсу та ще не були опубліковані раніше. 

Тепер хочеться досягти не меншого результату і під час наступного конкурсу. Гадаю, всі вже чули про любов харків’ян до свого міста. Це як людина, в яку ти закоханий. Тобі хочеться постійно бути поруч із нею, насолоджуватися її присутністю, дивитися на неї. Так і з Харковом. Я можу їхати взагалі кудись по своїх справах, але всюди бачу дрібнички, які фотографую на телефон. Ви бачили, наприклад, що в саду Шевченка є таблички не лише «По газонах не ходити», а й «Гарного дня!»? Це дрібничка, але комусь вже стає світліше на душі. 

Мені дуже подобається креатив наших закладів у оформленні своїх вхідних груп. Навіть не беремо якісь великі та відомі заклади. Просто біжиш по справах, а на виході з метро «Історичний музей» маленька точка з кавою to go, перед якою завжди стоїть невелика дошка, на якій працівники малюють класні веселі малюнки крейдою. Дивишся і одразу настрій підскакує, а потім ще виходиш нагору, а тут концерт під градусником дають, зупиняєшся послухати, бо так гарно грають, а поряд висить виблискує зоряне небо, через яке цікаво роздивлятися фігури на фасаді прибуткового будинку Фреймана. І все це хочеться сфотографувати та поділитися з людьми, щоб і в них був такий само гарний настрій, як у тебе. Тому і виходить так багато фотографій міста та, звісно, його архітектури з усіма дверима, статуями, фресками та мозаїками.

Альоно, ще у конкурсі 2023 року ви стали переможницею спецвідзнаки «Визначні місця Харкова»  перше місце у категорії «Активність», друге місце у категорії «Руйнація пам’яток», третє місце у категорії «Пам’ятки, що збереглися». Розкажіть, будь ласка, більше про зображені місця та історію створення переможних фото.

Моє відзначене фото в категорії «Руйнація пам’яток» — це будинок наркомпраці. Насправді дуже важко фотографувати зруйновані та пошкоджені будівлі. Перший раз, коли я потрапила в центр після лютого 2022 року, я не могла стримати сльози, бо це як твоя рідна людина, яку ранять. Але потім, на лекції у Максима Розенфельда, почула гарну думку, що колись Харків було зруйновано і набагато більше, але він відновився, тому і в цей раз обов’язково все відбудують і місто буде ще красивішим. Знаєте, Григорій Сковорода колись написав молитву за місто Харків. Останні рядки в ній: «І засяє на сонці місто Захарія» (так він називав Харків). Тому я вірю, що обов’язково наше місто ще засяє з новою силою. А такі кадри стануть внеском в історію. До речі, саме цей кадр був випадковим. Я зробила його під час однієї з прогулянок зі знайомою. Вона на декілька днів поверталася у Харків та хотіла зробити фото на згадку. І мені потрібно було налаштувати світло на камері телефона, тому я просто зробила цей кадр, щоб подивитися, чи правильно все виставила. Так він і залишився.

Будинок наркомпраці. Харків. 2-ге місце спеціальної відзнаки «Визначні місця Харкова. Руйнація пам’яток»
Фото: © Альона Андреєва, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

А фото в категорії «Пам’ятки, що збереглися» — це Благовіщенський собор. Це, напевне, один із моїх найулюбленіших храмів міста. Там так красиво всередині, так виграють на сонці вітражі, можна роздивлятися весь день. Якось поверталася зі зйомки і не встигла прибрати камеру в сумку, як зупинилася перед сквером з оглядовим майданчиком, щоб помилуватися заходом сонця, він з того місця завжди дуже гарний. І так не втрималася, щоб не зробити фото собору у променях сонця.

Чи плануєте ви брати участь в фотоконкурсі «Вікі любить пам’ятки 2024», який відбудеться вже у жовтні?

Так, хоча зараз складніше робити фото у місті, бо безпекова ситуація не завжди дозволяє спокійно прогулюватися вулицями, проте в мене вже є кадри, які я ще не відправляла на конкурс. Тому думаю, що цьогоріч знову братиму участь.

Чи ви бачили фото переможців 2023 українського етапу та спецномінацій? Які світлини вам сподобалися чи запам’яталися?

Так, я переглядала світлини, коли вони публікувалися у профілі конкурсу в Інстаграмі. Мені дуже подобається номінація «Інтер’єри», бо це те, що ховається від очей людей, те, що не кожен може побачити, доки не зайде в середину будівлі, а тут на фото ти бачиш це місце і у тебе виникає бажання побачити це власними очима, це викликає інтерес до подорожей.

Дуже сподобалося фото Собору Успіння Пресвятої Богородиці у Лиманському, Одеської області. Я взагалі фанат таких забутих пам’яток, про які мало, хто знає. Мені здається, що у таких місць не тільки велика історія, але й якась душа. Обожнюю садиби у нашій Харківській області, Шарівка, Наталіївський парк. Дуже мрію колись об’їздити всю країну саме по закинутих пам’ятках, а не по великих містах. Усе ще попереду. 

Ще мені дуже подобається спецномінація «Відео». Я сама намагаюся не просто фотографувати, але й знімати невеликі відео, монтувати їх, щоб більше спогадів зберегти, але це ще не той рівень, тому цікаво дивитися на роботи учасників.

Яке фото серед переможців міжнародного етапу вам сподобалося найбільше, чому?

Мені дуже сподобалося фото «Фазенда Брежао. Каза-Бранка, Сан-Паулу, Бразилія». У нього гарно підібраний ракурс. Мені подобаються світлини, в яких виражена симетрія та лінії, вони притягують до себе увагу. І ще сподобалося це фото, бо знову ж, це не популярне місце у світі, а щось, з чим ми познайомились через цей конкурс.

Які побажання чи поради ви могли б дати іншим учасникам та організаторам конкурсу? 

У мене лише одне побажання учасникам: будьте мрійниками, дивіться на цей світ не лише очима, а й серцем. Так класно, коли від фотографії йдуть емоції. 

А організаторам лише хочу подякувати за цей та інші фотоконкурси, які допомагають зберігати та поширювати культуру, це дуже дуже цінно.

Дякуємо! Хай здійсняться ваші плани, чекатимемо на зустріч восени!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *