Дніпропетровщина — рідна область Президента — восьмий рік не надає списки пам’яток…

Питання грамотної охорони культурної спадщини ніколи не було на порядку денному у нашому суспільстві: коли імперії ділили наші землі, їм був байдужий спадок народів до них чи народів «нижчих»; коли ми стали незалежними — щось інше завжди було важливішим… Ця справа залишається важливою тільки для жменьки тих, кому це болить. Ні для кого не секрет, що зруйнувати (чи доруйнувати) якісь менші будиночки (чи дерев’яні церкви?) — точно економічно більш вигідно. Буде ще шматочок земельки. «На бурячки», як в одному з життєвих анекдотів.^[1] Ну, чи для побудови чергового торгового центру.

З 2012 року ми намагаємося укласти єдину базу пам’яток культурної спадщини України, яка буде доступна для всіх. І ця робота ще дуже далеко від завершення.

Кожного року волонтери пишуть запити до всіх обласних державних адміністрацій (ОДА) та Міністерства культури України з проханням:

На підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації», прошу надати таку інформацію:
повний перелік нерухомих пам’яток та об’єктів культурної спадщини України — національного значення, місцевого значення та щойно виявлені, які розташовані на території області, за видами:
1) пам’ятка архітектури;
2) пам’ятка археології;
3) пам’ятка монументального мистецтва;
4) пам’ятка історії.

З кожним роком усе більше ОДА відповідають, і навіть вчасно відповідають (а мали б усі й кожного разу, а ще краще — списки мали б бути публічно викладені на сайтах ОДА). Але з 2014 року є одна область, де кожного разу ми отримуємо «ми не знаємо і не відповідаємо за це». Хоча одне з її управлінь має визначати «межі територій пам’яток культурної спадщини місцевого значення та затверджує зони їх охорони», встановлювати «режим використання пам’яток культурної спадщини місцевого значення, їх територій, зон охорони», має погоджувати «програми та проекти земляних робіт, виконання яких може позначитися на стані пам’яток культурної спадщини місцевого значення, їх територій, зон охорони, та виконує інші повноваження у сфері охорони культурної спадщини, делеговані йому Міністерством культури України відповідно до закону», «розміщення реклами на пам’ятках культурної спадщини місцевого значення, в межах зон їх охорони» тощо.^[2] Якщо справді немає даних про наявні пам’ятки місцевого значення, як же здійснюється вся ця діяльність? Нам не зрозуміло.

Тим не менше, у 2012 та 2013 роках Дніпропетровська ОДА не надала жодної відповіді на запити на публічну інформацію.

У 2014 році Дніпропетровська ОДА спершу послалася на відсутність статистичної інформації^[3], попри те, що у запиті не було про статистику (хоча вони мали б мати ці відомості); потім — що у них немає переліку^[4], і, врешті, перенаправили запит Міністерству культури^[5].

У 2015 році Дніпропетровська ОДА одразу перенаправила до Міністерства^[6], яке, на їхню думку, є належним розпорядником цієї інформації. Не область. Міністерство надіслало відповідь на запит із додатками^[7] — власними відповідями на попередні запити. У відповіді на запит 2014 року Міністерство писало, що «у розпорядженні Міністерства культури відсутній повний актуалізований перелік щойно виявлених об’єктів культурної спадщини, розташований на території України, оскільки це належить до компетенції місцевих органів охорони культурної спадщини», і вони, власне, відповідають тільки за ведення Державного реєстру нерухомих пам’яток України.^[8] У 2015 році відповідь Міністерства була трохи детальніша, але роль органів охорони культурної спадщини обласних державних адміністрацій не змінилася — вони забезпечують «облік, дослідження, охорону, реставрацію та збереження пам’яток місцевого значення, щойно виявлених об’єктів культурної спадщини».^[9]

У 2016 році Дніпропетровська ОДА почала відповідати уже трохи детальніше^[10] — у них виявилося розпорядження 1996 року із переліком пам’яток місцевого значення^[11], а також витяг із державного реєстру нерухомих пам’яток України. Щодо об’єктів «включених до списків (переліків) пам’яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР “Про охорону і використання пам’яток історії та культури”, що затверджувалися рішеннями Дніпропетровського облвиконкому про взяття зазначених об’єктів на державний облік» — запит було передано Державному архіву Дніпропетровської області^[12], відповіді від якого так і не було отримано, бо архіви не підпорядковуються Закону про доступ до публічної інформації… Тобто, Дніпропетровський облвиконком приймав рішення про взяття на облік, але 24 серпня 1991 року вся система настільки «перезавантажилася», що всі ці рішення було просто передано до архівів, і область нічого не знає про свою історію та культуру? І все почалося з нуля?.. Чому тільки у Дніпропетровській? В інших областях хоча б трохи щось відомо про «давні часи»…

У 2017 році у відповіді Дніпропетровської ОДА вже було й детальніше пояснення про архіви, але все те саме: витяг із державного реєстру, національне значення, розпорядження 1996 року із переліком пам’яток місцевого значення ^{[13], [14]}. Паралельно запит про щойно виявлені пам’ятки було направлено Міністерству культури, яке, відповідно, перенаправило його Дніпропетровській ОДА. І, о диво! Тепер в ОДА з’явився перелік об’єктів культурної спадщини Дніпропетровської області, затверджених у статусі щойно виявлених^[15]…, яких не було ще двадцять днів тому. Садиба у Дніпрі по вулиці Мільмана 154-А, де жила і працювала Ольга Косач-Кривенюк та її родина, отримала статус щойно виявленої пам’ятки ще 2009 року. Для чого це приховувати? Щоб можна було спокійно віддати в оренду?^[16] Та наче передали, і про садибу згадали, хоча в інших джерелах і пишуть, що самого будинку вже нема^[17]…

У 2018 році відповідь Дніпропетровської ОДА вже містила і перелік щойно виявлених (не тільки витяг із державного реєстру, національне значення, розпорядження 1996 року із переліком пам’яток місцевого значення та пояснення про архіви).^{[18], [19]}

Цього року — без змін — перелік щойно виявлених, витяг із державного реєстру, національне значення, розпорядження 1996 року із переліком пам’яток місцевого значення та пояснення про архіви…^{[20], [21]}

Дніпропетровська область — це 5,3% території України, друга за розміром. 22 райони. Станом на сьогодні нам відомо про 6589 пам’яток на території області (з державного реєстру або з відповідей деяких РДА, які відповіли на запити) — і за сім років проведення конкурсу «Вікі любить пам’ятки» тільки 15% було сфотографовано^[22]. Дніпропетровську область складно назвати «туристично привабливою» — не відчувається, що місцева влада зацікавлена у поширенні інформації. Саме з Покровською районною державною адміністрацією довелося судитися, щоб отримати список пам’яток, бо РДА вважала, що ця інформація є «службовою»^[23]. А Царичанська РДА уже кілька років відмовляється надати інформацію про пам’ятки на території свого району, посилаючись на те, що це все має бути у державному реєстрі нерухомих пам’яток, за який вони не відповідають^[24]. Тим не менше, того ж року РДА видало розпорядження, за яким відділ культури, туризму, національностей та релігій райдержадміністрації має «надавати звіт директору департаменту культури, туризму, національностей та релігій облдержадміністрації стосовно стану збереження об’єктів культурної спадщини на території Царичанського району щоквартально, до 04 числа наступного за звітним місяцем, та щорічно, до 10 листопада»^[25]. Як можна надавати звіти за тим, за що не відповідаєш і про що наче ж відсутня інформація?..

Тож залишається тільки визнати: питання грамотної охорони культурної спадщини як не було на порядку денному у владної верхівки нашого суспільства, так там і не стоїть… Ми не маємо інформації, що саме має охоронятися, ми не маємо чіткої структури відповідальності за охорону пам’яток: Міністерство культури України вважає, що це роблять місцеві органи охорони культурної спадщини, а місцеві органи охорони культурної спадщини — що цим має займатися Міністерство… А між тим — комусь буде трішки землі «на бурячки»?.. ^[1]