Вікі любить пам'ятки
МіжнароднеСтатті

Завершився міжнародний конкурс

Анатолій Гончаров

Сьогодні вночі закінчився конкурс в Македонії та Росії — двох останніх країнах, які брали участь у цьогорічному конкурсі. Тож можна підбити деякі підсумки. Загалом в 41 країні було завантажено майже 323 тисячі фотографій. Це число менше минулорічного, проте цього року в конкурсі брали участь менше країн.

Станом на 3:00 1 листопада п’ятірка найкращих країн має такий вигляд:

  • Україна — 46846
  • Польща — 45445
  • Німеччина — 35637
  • Росія — 24032
  • Іспанія — 23611

З цих країн в Україні та Росії конкурс тривав 31 день, в інших країнах — 30 днів.

Напевно ви помітили, що два тижні тому ці цифри були трохи іншими (принаймні для України і Польщі вони були більшими). Це пов’язано з тим, що деякі конкурсні файли могли бути вилучені. У зв’язку з численними питаннями з цього приводу, розповімо детальніше про причини вилучення файлів.

Отже, Вікісховище (Wikimedia Commons) — це сховище вільних файлів, які можуть бути використані для ілюстрації статей вікіпроектів. Сервери Вікісховища розташовані у штаті Флорида (США), тому вважається, що файли, розміщені на Вікісховищі, мають бути вільними відповідно до законодавства штату Флорида і країни походження. У зв’язку з цим можна виділити три основі причини, з яких вилучаються конкурсні файли з Вікісховища:

  1. порушення авторських прав (copyright violation);
  2. файл не вписується в рамки проекту (out of project scope);
  3. відсутність «свободи панорами» в Україні (no FoP in Ukraine).

Опишемо ці причини детальніше.

Як зазначено вище, Вікісховище містить лише вільні файли, отже на їх розміщення потрібен дозвіл автора (якщо автор сам завантажує, то вважається, що він дав дозвіл на їх використання). Отже, якщо хтось завантажує чужі файли без дозволу автора, то ці файли будуть вилучені з Вікісховища. Це і є порушення авторських прав. Саме тому за умовами конкурсу дозволяється завантажувати лише власні фото.

Вікісховище є сховищем файлів, які можна використати з освітньою метою, зокрема проілюструвати статті вікіпроектів. Проте цього року на конкурс було завантажено кількасот фотографій, на яких зображені люди на фоні різних фортець, палаців, пам’ятників. Так, пам’ятки в кадр потрапили, проте основним об’єктом фото є невідома широкому загалу людина, тому такою світлиною не можна проілюструвати статтю у вікіпроекті. Тож це фото не вписується в рамки проекту, тому може бути вилучене.

Як зазначено вище, файли у Вікісховищі мають бути вільними відповідно до законодавства країни походження і штату Флорида. Проте в законодавстві багатьох країн, у т.ч. і України, є норма, що при фотографуванні творів архітектури та мистецтва потрібен також дозвіл автора твору. При цьому в Україні твір переходить у суспільне надбання через 70 років після смерті автора (до 2001 року цей термін складав 50 років, тому всі твори, автори яких померли до 1 січня 1951 року, є вільними). Тому багато пам’ятників і будівель є невільними, тому їх фотографії також є невільними. Такі об’єкти користувачі Вікісховища називають «нофопом» (від англ. no FOP — no Freedom of Panorama). Деякі учасники конкурсу зверталися до нас із питаннями: «нащо ж ви ці пам’ятки додаєте до списків, якщо їх все одно вилучають? Може краще вилучити зі списків?». Виходів із цієї ситуації є три, проте всі вони є непростими.

По-перше, вилучити зі списків пам’ятки, які є невільними, ми не можемо, оскільки однією з цілей конкурсу є зібрати повний список об’єктів культурної спадщини (а якщо вилучити деякі об’єкти, то він повним не буде). Деякі учасники пропонують розділити списки на «вільні» та «невільні» пам’ятки, і фото невільних вантажити до Вікіпедії (де правила менш строгі). Проте тут знову постає проблема відсутності в Україні якісного реєстру пам’яток, адже щодо багатьох пам’яток відразу невідомо, є вони вільними чи ні: невідомі їхні автори, а якщо й відомі, то невідомі їхні роки смерті. Наприклад, про залізничний вокзал у Вінниці відомо, що він збудований у 1950 році архітектором В.Сідамонідзе. Проте, коли помер цей Сідамонідзе, нам знайти не вдалося, тож наразі невідомо, чи є ця пам’ятка вільною. Крім того, тільки побачивши деякі пам’ятки, можна сказати, чи вони вільні. Наприклад, якщо пам’ятник загиблим воїнам-односельцям створений після 1951 року, він не обов’язково буде невільним, оскільки це може бути простий хрест або пам’ятник-танк, які не є творами мистецтва. Тож визначити, чи є вільною пам’ятка, не так і просто.

Електровоз Шкода ЧС8-016 на станції Вінниця, © Георгій Чернілєвський, CC-BY-SA 3.0
На цьому фото в кадр потрапив вінницький вокзал, проте він не є основним об’єктом фото, тому таке фото є вільним (автор фото — Георгій Чернілєвський, один з членів журі конкурсу, ліцензія CC-BY-SA 3.0, фото неконкурсне)

По-друге, можна внести зміни до законодавства України. Для цього потрібно, щоб Верховна Рада ухвалила відповідні зміни до закону «Про авторське право і суміжні права» закон. ГО «Вікімедіа Україна» вже підготувала текст законопроекту, проте до Верховної Ради він ще не внесений. Тож, якщо нас читають депутати, або якщо ви маєте знайомих депутатів, які допомогли б ухвалити цей дуже потрібний нам закон, ми будемо дуже вдячні за таку допомогу. Прикметно, що сама будівля Верховної Ради України також є невільною, оскільки архітектор Володимир Заболотний помер в 1962 році.

По-третє, можна отримати дозвіл в архітекторів, скульпторів або їх спадкоємців на використання зображень пам’яток. Наприклад, учора один з користувачів отримав дозвіл від спадкоємців архітектора Ігоря Леонідовича Масленкова на використання зображень кількох пам’яток (зокрема, пам’ятники Василю Боженку та футболістам київського «Динамо» — учасникам «матчу смерті» у Києві), а також низки станцій метро та будівель, пов’язаних з метрополітеном.

Пам'ятник футболістам київського «Динамо» — учасникам легендарного «Матчу смерті» в роки Великої Вітчизняної війни, © Микола Виноградов, CC-BY-SA 4.0
Пам’ятник футболістам київського «Динамо» — учасникам легендарного «Матчу смерті» в роки Великої Вітчизняної війни, © Микола Виноградов, CC-BY-SA 4.0

Усі три наведені варіанти непрості в реалізації. Тому наразі ми не забороняємо завантаження фотографій невільних пам’яток в рамках конкурсу, більше того, враховуємо їх у кількісних номінаціях. Так, переможець по Житомирщині сфотографував 129 пам’яток, з них три пам’ятки архітектури, а решта — пам’ятники і братські могили, більшість із яких є невільними. Частина зображень буде перенесена до Вікіпедії для ілюстрування статей (в основному по одному файлу на пам’ятку). Решта ж файлів, які вилучені, будуть чекати, поки настане одна з трьох подій: мине 70 років після смерті автора, буде отримано дозвіл від автора або буде прийнято зміни до закону про авторське право. Тоді відповідні файли можна буде відновити.

13 коментарів до “Завершився міжнародний конкурс”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *