Мандрівки Криворіжжям. Історія перша
До Вашої уваги опис фотополювання на пам’ятки одного з учасників конкурсу, користувача WDKeeper.
Сьогодні нас з вами чекає фото-веломандрівка Криворізьким районом: Кривий Ріг-Сортувальний — Новопілля — Златопіль — Чапаєвка — Лісопитомник — траса Кривий Ріг-Дніпропетровськ -— Красінське водосховище — Красіно — Леніна — Червоні Поди — траса Кривий Ріг-Дніпропетровськ. Це близько 50 км. Ми відвідаємо декілька пам’яток і просто прогуляємось вересневими полями — помилуватись пейзажами степової України. Звісно, це не Шир, та я впевнений, що Дол Блатанна Анджей Сапковський змалював з нашого степового краю…
Перше та останнє фото — це завжди дуже символічно, тож мандрівка наша починається звідси. Це міське поле західніше ст. Кривий Ріг-Сортувальний, та північніше центрального кладовища, вже прибране. Десь там за обрієм сьогодні пройде наша стежка.
Перше село на нашому шляху — Новопілля. Це досить велике і впорядковане село поряд з містом, та проте від села в ньому значно більше, ніж від котеджного передмістя. Тут просторо і гарно, досить чисто, а стовпи прикрашено жовтим та блакитним. Враження трохи псує рядок недобудованих з радянських часів котеджів вздовж головної вулиці. Але тут добре відчувається насичене життя і не видно покинутих будинків.
Будівля бібліотеки у селі Новопілля (47°57’21.4″N 33°31’49.4″E). Добре видно, що у дореволюційні часи це була церква. Пам’яткою не являється. Хоча дореволюційної архітектури, тим більш церков, на Криворіжжі дуже мало. Сама архітектура будівлі досить цікава.
Братська могила радянських воїнів, які загинули під час звільнення с. Новопілля у жовтні 1943 – 20 лютого 1944 років. Поховані 87 воїнів.
Майже у кожному селі тут є братська могила. Фронт стояв трохи східніше міста з жовтня і лише в лютому почався масовий штурм. Загинуло дуже багато бійців, подекуди в селах на ледве 40 будинків стоять братські могили з 2000-6000 прізвищ, лише відомих прізвищ…
Польовими стежками перебираємось із Новопілля до Златополя. До самого села не завітаємо цього разу, наша дорога понад кладовищем і далі полями. Соняшникове поле за Златополем, далі кадр та панорамка — вид на місто зі Златопільських полів.
Далі ораним полем. Нам треба об’їхати село Чапаївка, щоб виїхати до кургану неполалік Лісопитомнику. Велосипед не згоден, та іншої дороги немає. Але на жаль, у Чапаївці я виїхав на пустир у дальню покинуту частину села і через відсутність огляду на місцевості з ухилом не зорієнтувався — довелося вертатись селом на трасу. Чапаївка — село тихе, одна вулиця. Я не бачив там школи, чи якогось адмінбудинку, лише маленькі хатиночки, як і скрізь, яким мабуть під сотню років, але і кілька сучасних вілл. Тож тепер наш шлях лежить по трасі Н11, Кривий Ріг — Дніпропетровськ, одній із головних артерій регіону.
Проїхавши Лісопитомник (це одночасно і назва села, і справжній лісопитомник), звертаємо знов у поля, адже треба-таки знайти курган! Вздовж поля — лісосмуга. Продертися через неї можна ледь-ледь. Та місцями там дивні стежки, що нікуди не ведуть, ґрунт, що помітно просідає під вагою… І таких лісосмуг сотні. Якщо перебратися на інший бік — курган видно здалеку.
Курган неподалік сіл Чапаєвка та Лісопитомник. Курган (h=2м, d=48м), Чапаєвка, 1 км на південний схід від центру села; 0,75 км на північ від траси Дніпропетровськ — Кривий Ріг.
Повертаємось на трасу. Траса Кривий Ріг — Дніпропетровськ. Стан такий-собі, але порівняно з Миколаївським шосе це просто ідеал. І коли тільки встигли в нас зруйнуватись такі класні раніше траси…
Ще кілька кілометрів, і наш шлях зверне на південь, там є стара щербата бетонка. А недалечко, серед поля стоїть одиноке кладовище, на якому сховався курган. Я точно не знаю, але певно це якась стара традиція, створювати кладовища на курганах. Дуже часто можна бачити, що кладовище утворилось навколо кургану, а згодом і на кургані. Це кладовище належить селу Новоселівка, воно за кілька полів звідси.
Цей курган (47°56’26.7″N 33°36’14.1″E) підготував цікавий сюрприз — в його охоронній зоні я помітив два давніх кам’яних хрести. Перший, більший, зламався від часу, текст на ньому майже не читається без спеціального змальовування, а на іншому боці — графіті у вигляді дивного за формою хреста. А другий менший тексту не має, або можливо його з’їв час… Тож біля кургану було давнє кладовище, якому точно більше, ніж сотня років, а може навіть дві-три.
Повертаємось на бетонку, наш шлях біжить далі на південь.
Дамба на Красінському водосховищі. Там справді дуже гарно перед заходом сонця! Та і просто так — також. У води дуже красивий колір… Бриз і хвилі… А з обох боків дамби стоять ось такі цікаві інформаційні таблички, одна про водосховище і одна про насосну станцію. Щоправда користь цієї станції сумнівна — зрошувальні басейни та системи дуже рідко де збереглись.
Бетонка починає іти вгору, а на полі зліва десь має ховатись курган «Могила Близнюки». Та його все не видно, лише соняшникові зарості… Ось і поле скінчилось, попереду село, хм. Треба повертатись. І ось, напівдорозі назад до водосховища нас чекає удача — косий промінь сонця впав на поле і висвітлив курган. Це триває лише якусь хвильку, і тернових заростей на кургані вже не відрізнити від лісосмуги на фоні. Дістатись поближче, звісно, немає можливості через соняхи — вони ростуть вузькими рядами і коли всохлі, то дуже колючі, та і велосипед не пройде.
Що-ж, повертаємось назад, там нас чекає село Красіне. З щербатої бетонки звертаємо у бік села, і вона зміняється розсипами крупного щебеню, який колись був у складі асфальту. Але про ці часи нагадує лише дорожня розмітка у вигляді керамічно-асфальтових острівців з рівними краями — це єдине, що лишилось від дороги. Їхати польовою ґрунтівкою було б набагато приємніше, і витрачається набагато більше зусиль, сумарно по затраченому часу та середній швидкості лише трохи краще за пішохідний похід. Взагалі стан доріг у Криворізькому районі такий, що на шосейниках там краще не їздити, а для MTB треба гума з доброю шиповкою.
Дощувальна установка ДДА-100, справжній музейний експонат, а все ще працює на полях — дуже цікава і несподівана знахідка.
Звертаємо біля школи в середину села. Десь тут має бути братська могила, цікаво де. Поряд пропливають радянські двоповерхівки — певно велике, значуще село. У великій школі ставлять новий дах, на МТС купа техніки, а в кущах цікаві руїни з табличкою — то, видно, ще нещодавно була поліклініка. На головній вулиці взагалі краса — рівні газони, ліхтарі, лавки як у парку, магазини, зупинка приміських маршруток… Чисто і охайно. Враження трохи псують хлопці в адідасі з пивом, та нам до того немає діла. Робимо пару кіл по центру — пам’ятника не видно, коло навколо дитячого садка (як написано в описі) — немає. Що-ж, розпитуватимемо місцевих жителів. Кілька бабусь на лавці без проблем повідомляють, де пам’ятник, і питають, чи я не задумав якої шкоди ))) Не люблю розпитувати, хоча це доводиться робити часто — тоді доводиться пояснювати, нащо я фотографую братські могили, а люди це завжди з підозрою сприймають, незважаючи на фірмовий червоний рюкзачок. До речі, питати саме, де «братська могила», не варто, я спочатку так робив. Виявилось, що майже всі це сприймають як просто пам’ятник, ніхто не в курсі, що пам’ятник стоїть саме над похованням. Тому треба питати саме, де «пам’ятник».
Траса Красіне-Леніна. Хотів зняти пусту трасу, та дивлюсь — наче десь на горизонті бовваніє цяткою якийсь великий транспорт. Чекав хвилину-другу — вирішив фоткать так. Той бідний Ікарус доїхав до мене лише ще хвилини через дві — водій їхав кілометрів 15 на годину, намагаючись прослизнути автобусом між суцільними ямами. Так, їхати там велосипедом також не весело, але буває і набагато гірше.
І все одно дарма поспішав — коли Ікарус давно проїхав, сонячні промені стали ще гарнішими. Вечоріє… А попереду ще дооовгий шлях, в такій ситуації, коли шлях ще довгий, а ти спостерігаєш, як сонце сідає все нижче, це змушує почуватись якось неспокійно.
До братської могили у селі Леніна добираємось саме у момент заходу сонця. Село це складається з однієї вулиці, що співпадає з цією побитою життям трасою. Воно виглядає не таким живим, як Красіне чи Новопілля, але і зовсім не напівпокинуте, як деякі села поряд. Будиночки тільки старенькі, бачив один магазин, вираженого центру з адмінбудівлею чи клубом не бачив. Хоча в описі і сказано, що братська могила поряд з клубом. )) Інколи мої мандрівки і їх описи мені нагадують путівник «Автостопом по галактиці», як у Дугласа Адамса.
Монумент на братській могилі у селі Леніна (47°54’53.4″N 33°33’42.5″E). Можливо його таким більше ніхто не побачить. Іде тотальна «реконстукція» братських могил — монументи зносять, таблички заливають бетоном і прибивають нові…
Знімок в полі і знімок з хмаринкою — це вже за селом Леніна. Сонце сіло, асфальт трапляється епізодично, на дорозі ями з водою, такі, що утворюють схилами «американські гірки». Ніде ні душі, тільки тиша, вечірня зоря та чорні лісосмуги попереду. Ці лісосмуги дуже неприємно дивують — вони перетворені на місцеве сміттєзвалище.
Чудова хмарка та чудовий градієнт!
Фотка з вечірньою зорею, після заходу сонця знята, коли наш шлях виводить до полів перед Червоними Подами. Зліва вже видно, як димлять міські заводи.
До речі, фото нижче — це таке маленьке багнисте майже озерце в степу. Мабуть, вони тут раніше часто траплялись. Дороги вже не видно, ями об’їжджати ні́як. Курган у Червоних Подах я вже явно не знайду. Тож переїжджаємо через канал, і по трасі до міста!
А тим часом зоря згасла, стало холодно, і їхати доводиться в повній темряві по зруйнованій бетонці (купити велоліхтарика я так досі і не зібрався). І лише низочка ліхтарів далеко на мості на дніпршосе манить вперед, неначе маяк…
Передостанні знімки — ура, міські ліхтарі! Вони розсіюють пітьму ))) Як це чудово… Як приємно бачити світлофор та вогні машин після майже години дороги у повній пітьмі. Та на жаль, це ненадовго, потрібна дорога звертає вбік, попереду ще ліс та поля.
Останній кадр — так виглядає мікрорайон Східний після заходу сонця, з траси за озером. Від цих вогників неначе віє теплом…
Наостанок: за 50 км маршруту сфотографовано 6 пам’яток (із 7 запланованих), які не знімались раніше. Зйомка в сільській місцевості поки що не може бути популярною, адже в Кривому Розі за 50 км асфальтованих доріг з легкодоступним міським транспортом можна відзняти близько 30 пам’яток, у Дніпрі — 50-100, в Києві краще і не лічити. Наразі в мене закінчились приміські маршрути, які можливо виконати за один день без власного автотранспорту, тобто наявні піші переважають 35 км, веломаршрути — 70 км бездоріжжя. Тобто або треба переходити у формат експедицій, або пересідати на мототранспорт. Не цікаво, не конструктивно щороку відзнімати центр міста, це не годиться. Проте сільські пам’ятки настільки далеко одна від одної, що конкурувати із міськими просто не можуть. Тому, на жаль, вони ще довго не будуть відзняті.
Користуючись можливістю скажу: Панове, будь-ласка, проставляйте координати відзнятих Вами пам’яток! Це просто, в гуглмапах лише один клік. А також долучайтесь до пошуку координат для ще не відзнятих пам’яток. Ми вже зараз маємо чудові списки, проте вони без координат, отже треба виправляти ситуацію, і допомогти може кожен. Пару об’єктів на день, поки холоне чай у обідню перерву — і ми створимо найповнішу мапу пам’яток України. Разом — сила!
Фото з допису можна вільно використовувати за умови вказання
«автор WDKeeper, ліцензія CC-BY-SA-4.0».
Церква в 1921р ??? Маю дуже великі сумніви))) Таких прикладів вкрай мало.
Не думаю шо кургани мають щось спільного в розташуванні – всього лише поховання, не святилища якісь, все ж…
А от чим не мотивація – поїхати за тридев`ять земель заради однієї памнятки? )) Тим-то другий ешелон учасників і відрізняється від ТОП-а, що можуть дозволити собі нераціональні вилазки по памнятки, в яких вони знаходять і висвітлюють віддалене, незнане, забуте…
Ох, навіть не уявляю, як можна знайти курган, який має всього 30 сантиметрів заввишки!
А взагалі в пошуку курганів непогано допомагають дореволюційні триверстові карти Шуберта (http://goo.gl/LhoASA). Хоча в назвах може бути плутанина.
Наприклад, якщо вірити спискам, то курган “Могила Близнюки” (12-218-0202) знаходиться за 5 км від Новопілля. Тоді як на триверстовці під цією назвою значаться кургани, які мають знаходитись в самому центрі Новопілля одразу за “церквою-бібліотекою”. Координати згідно карти Bing: (47,956112 33,532615)
Карта Шуберта: https://goo.gl/IjjLOC
Супктникова карта: https://goo.gl/0mwG69 (в жовтому квадраті — бібліотека Новопілля)
До речі, як на мене, то бібліотека не схожа на колишню церкву. Все-ж таки вона Т-подібна в плані і в неї немає вираженої вівтарної частини. Але, звісно, потрібно бачити цю споруду “вживу”.
Я користуюсь дещо старшою картою, яка видно була основою для створення цієї (1861 рік). Дістав у PDF-підшивці тут: http://kinozal.tv/details.php?id=1005106
Якщо ж орієнтуватись по залізниці, балкам та відомим курганам, то Ви дещо помилились з місцем, за Вашим варіантом карти видно, що Новопілля схоже утворилось на місці хутора Хардабановскіе, він північніше вказаного Вами місця, або на місці безіменного хутора поряд. Тож церква могла існувати і до села. А вказана Могила Близнюки знаходиться або в Червоних Подах, або поряд в полі.
Стара карта: https://gyazo.com/dda778e181f4a41a78cd0978441cca81
Супутникова карта: https://gyazo.com/a389c044b106a544645f99ae77d43a62
Скріншоти карт охоплюють приблизно одну і ту-ж зону, я синім повідмічав орієнтири, а червоним – церкву-бібліотеку (на старій карті теоретичне розташування).
Ще маю додати – відносно супутникової ця стара карта дуже не точна, торік щоб шукати кургани в посадках я їх накладав, стару карту доводиться іноді досить сильно деформувати щоб контури балок та рік, і відомі кургани добре співпадали. Похибка в середньому десь метрів 200-400, не менше.
Бібліотека може і не була церквою, це звісно не точно. Та все-ж схоже, і будівля стара, може навіть найстарша в селі. Я не знаю для чого ще її таку в селі могли побудувати, на ДК досить не схоже, і вона стоїть осторонь від центру села де сільрада, школа, садок…
Якщо це справді цікаво, я можу з’їздити відзняти її більш серйозно, і попитати співробітників бібліотеки, може хтось щось знає.
Свіжа цікавинка в тему ( Про памнятку “Троянів вал”) http://zbruc.eu/node/42505
Упс… не до того повороту залізниці прив’язався від самого початку.
Церкви в хуторах зазвичай не будували, хоча й невідомо, до яких розмірів розрослися ці поселення на початок ХХ століття. Все ж таки, 1921-й – це не той рік, коли були гарні умови для створення нових сіл. Скоріше за все, тоді просто зробили перейменування села, або ж офіційно дали нову назву хуторам,які на той час розрослися.
200-400 метрів – це не критична похибка. (До речі, супутникові карти Гугл також можуть давати похибку метрів на 50). На місцевості все зазвичай стає на свої місця. От тільки польові виходи краще робити навесні, коли поля щойно зорані.
Нарешті повноцінний опис пошуку памняток! Ще й вело:)
Вразила церква-бібліотека ( і що там від церкви зосталось?)
Асфальтні дороги як зоране поле – краще вже зідрати асфальт, і хай буде як в давнину “битий шлях”…
Кам`яні хрести на ніби-то курганах ( мо просто -колишні погости?)
І взагалі досвід автора ( окрім відсутності ліхтарика верхи на велосипеді(((
Що ж до “бідності” регіона на пам`ятки то рішень у мене кілька ( вже власне опробованих):
1. електричками-дизелями віддалятись від місця проживання і більш лінійно повертатись, відвідуючи пам`ятки без значних відхилень від дороги додому,
2. виїжджати в одному напрямку ( шосе “таке-то” ) по кілька раз, розбивши відвідини сел з пам`ятками культури на логічні нитки – праворуч по шосе один день, ліворуч від шосе -другий день і пр.
пс: нетренована людина без фіз. вад може проїхати близько 70км без перевантажень і перевтоми. Системно катаючись можна проїжджати >120км без перевтоми.
пс: на таких розбитих дорогах покришки ( шиповка, ширина) мало що значать, а от важать чимало 😉
Дякую!
Від церкви там лише стіни і зостались ))) Проте вони можна сказати, впевнено вказують на колишнє призначення. Остаточно впевнився об’їхавши навколо – форма будівлі в плані хрестоподібна. Це досить цікаво ще тому, що датою заснування села на Вікіпедії значиться 1921рік. Цікаво, чи була вона там до офіційного заснування…
Курган на тому кладовищі справжній-справжнісінький. Він досить великий і ідентифікується впевнено, і за описом в документах, і на місцевості. Прикладів таких курганів на кладовищах я можу навести досить багато, що і наштовхнуло на думку, що певно існувала якась традиція при заснуванні села кладовище робити біля кургану чи на ньому. Але є і цікаві виключення, коли курган у центрі села, а кладовище цього села без кургану.
На першу тактику вже перейшов, та це не дуже додає ефекту, скупчення пам’яток є лише по двом гілкам електричок, і справді вартий того (7 пам’яток) залишився лише один маршрут, найближчим часом навідаюсь )). Інші ж з фізично доступних за день матимуть 2-3 пам’ятки на 20 і більше кілометрів пішого ходу. Отакі вони, ті кургани…
Саме другу тактику я і мав на увазі, коли казав, що маршрути лишились більше 35 пішки та 70 і більше вело. Кургани вперто не хочуть об’єднуватись у нитки малої протяжності, у людей бронзового віку були якісь свої уявлення про розташування курганів, і головною явно не була доступність ))) До речі, дуже цікаво чи є геометричні зв’язки у взаємному розташуванні, відповіді в мережі я не знайшов. В самих локальних курганних групах іноді точно є, прямо фігури утворено, а іноді наче і немає…
Абсолютно згоден, проїхати містом. асфальтом до 100км для мене не проблема, хоча звісно швидкості не ті що у шосейників. Але до того що я побачив за містом я можна сказати просто не був готовий ))) Зусилля на такій дорозі витрачаються вдвічі відносно рівного асфальту, хоча для мене не нові і грунтівки і повне бездоріжжя. Іноді паралельно з колишніми трасами водії в полі попрокладали грунтівки. І їхати ними просто незрівнянно краще. Мабуть якось я це жахіття познімаю, для колекції )))
Що до шиповки, в мене до цього був Салют, і хоч він міцний як іржавий танк )) та я лише раз спробував на ньому покоряти гравієві дороги відвалів (близькі по суті до цих сільських) і довелось повністю відмовитись від цього, як і по степу їхати було майже неможливо. А тепер запросто. Тож у ній є величезний сенс, просто автоматично якщо на маршруті є такі складні ділянки, я зрозумів, що його не можна планувати більше 50-60км.
О, це так нагадало мої велоподорожі/трабли) Ніби плануєш кілометрів сорок, а потім бачиш, що ще туди недалеко, і до наступного села якихось десять км, а звідти 15 до заказника, але що таке 15 км, а що таке заказник!) І в результаті пробираєшся бездоріжжям на міському велосипеді, повертаєшся нічними дорогами, а потім виявляється, що наїздив більше сотні кілометрів. О_о
Щодо братських могил, то вони найчастіше при центральній дорозі села, ближче до центру. Складніше шукати захоронення жертв репресій, бо майже завжди лізеш полями і байраками в якісь кущаки.)
) Так, є таке… Могил жертв репресій в місті чи навколо немає за списками (певно їм зовсім не пощастило, і сліду не лишилось). Та за них у повній мірі стають кургани ) Якщо курган не на полі, де можна його зафіксувати по супутниковим знімкам, а десь на степовій ділянці якогось вибалку, то знайти його на місці нульові шанси, навіть якщо за документами в ньому три метри висоти…
Кургани/поселення – окрема пісня, поки на них немає табличок або поки десять джерел не повідомить, що вони тут, годі знайти. У Хмельницькому один позначений, то ще можна жити, але в селі за якихось 20 км їх дев”ять, і знайти їх без шансів. Місцевість у нас не те, щоб рівнинна)
Вирішила прислухатись до поради, проставляю координати по цікавинкам в селах. Виявляється, навіть в сходженому вздовж і поперек селі це не один клік, а страшна справа.Спробуй їх відшукай згори і в деревах. 🙂
О, цього року я знайшов аж дві таблички на курганах, це джекпот ))) Мені здається, єдиний спосіб дізнатись де кургани ховаються – познайомитись з людиною, що складала охоронні списки на основі польової роботи. Бо їх описи зовсім ніякі. Наприклад коли написано що об’єкт у 100м на схід від певного орієнтиру, він може виявитись і в 300метрах від півдня до півночі. Ні азимуту, ні координат… Певно ниткою по радянським картам міряли. А завдячуючи нам координати тепер таки будуть. Хоч десь.
Так, проставляти координати де ліси певно це не так просто… Я зазвичай проставляю та уточнюю координати одразу по поверненню від пам’ятки, поки живо пам’ятається місцевість. Та і часу так небагато витрачається.
Напишіть і Ви про Ваші мандри, справді цікаво було-б почитати і про специфіку пошуку пам’яток та самі пам’ятки, і про місцевість, і звичайно про цікавинки що трапляються 🙂