Інтерв’ю. Микола Сарапулов: «Обходячи місто за списком пам’яток, я дізнаюсь про місто значно більше, ніж якби просто гуляв, чи ходив із гідом. Це треба спробувати»

Продовжуємо публікувати «ювілейні» світлини та інтерв’ю з їхніми авторами, чекаючи завершення роботи журі та організаційного комітету з визначення переможців.
У нашій віртуальній студії — Микола Сарапулов, багаторічний учасник конкурсу, автор 7000-го та 8000-го завантажених фото на цьогорічний конкурс.

Микола Сарапулов

фото з дозволу автора

Пане Миколо, розкажіть, будь ласка, про себе трохи. Які у вас хобі, чим займаєтеся? І як у вашому житті з’явилася фотографія?

Люблю комп’ютерні ігри, особливо в жанрі RPG. Ще люблю моделювати у CAD. Роблю моделі вузлів ескалатора для власного задоволення.

А фотографією займався дядя. Тому вже з малолітства я вирізнився на ниві фотографії — то відкрию проявочний бачок, щоб раніше за всіх побачити нові фото; то кручу бачок в іншу сторону, від чого плівка злітає з нарізей і склеюється… Я ріс у неповній сім’ї, тож грошей було в обмаль. Мати запропонувала, щоб я купив фотоапаратуру на гроші, які зароблю на практиці. От з того часу і фотографую все підряд.

Ваше фото деталі внутрішнього оздоблення цієї будівлі у Чернівцях стало 7000-м завантаженим в українській частині конкурсу. Розкажіть, будь ласка, більше про це місце та історію створення світлини.

Це будинок родини Сержистих 1891 року побудови. Але фото зроблене не у центральному корпусі, що виходить на Центральну площу, а у дворі, у лівому крилі. Там були відкриті двері. Дерев’яні сходи і парапет. Кожен поверх мав власні двері, які збереглись тільки на третьому поверсі. Перголи відгороджували сходову клітину од простору між колонами. Збереглася тільки на другому поверсі. Не знаю, чи вона оригінальна, все-таки будинку 133 роки. Можливо, це — результат післявоєнного ремонту.

7000-не завантажене фото у конкурсі 2024 року

Ви, до речі, вперше завантажили світлини зсередини цієї пам’ятки, за час існування конкурсу — інші учасники переважно документували фасад, який виходить на площу. Інша ваша робота стала 8000-м завантаженням в українській частині конкурсу. Чи могли б ви розказати і про цю роботу?

Це фото ремісничої школи, що на вулиці Шевченка. Кінець ХІХ віку, класицизм. Фото зроблено ввечері, пів на восьму. Знімав на мобільний телефон. У камери телефона є режим ширококутної зйомки. Це зручно, бо дозволяє знімати будинок зблизька. Але виникають геометричні викривлення, які видно на фото.

8000-не завантажене фото у конкурсі 2024 року

Чи траплялися з вами колись якісь цікаві чи курйозні ситуації під час фотографування?

З народного, у Чернівцях:
— Куди веде проспект Незалежності?
— До психлікарні! [Яка насправді розташована біля проспекту]

Чернівецька психлікарня — єдина [установа такого профілю] з обмеженим доступом на територію, про яку я знаю. Пішли з жінкою в обхід. Невже не буде дірки в паркані? Пройшли квітковий ринок, жінка [там] кожну квітку роздивлялась. Є хвіртка, але закрита. Написано що закрита на час війни. Підходить чоловік. «Вам всередину треба? Дивіться!» — і як мавпа по паркану злетів. «Давайте руку, підтягну!»…

Он над нами издевался…
Ну сумасшедший — что возьмёшь!
Висоцький

Пройшли далі. Народ торгує на землі. Жінка питає, як пройти у психлікарні. «В обхід вздовж паркану». «А швидше, бо притомились?». Мнуться. «Дуже стомились». «Ну, то пішли». Нас ведуть кудись між парканами, відчиняють ворота — і ми на території. Там тільки одна людина спитала чого я тут фотографую. Відповідь, що для Вікіпедії, її задовольнила…

А коли ви вперше взяли участь у «Вікі любить пам’ятки»? І як би ви, уже багаторічний конкурсант, описали свою мотивацію брати участь у конкурсі?

З першого конкурсу в Україні, з 2012 року. Дізнався через банер. Прочитав умови, зацікавився. Адже я цікавився пам’ятниками історії і мав вже фотографії.

А щодо мотивації — мені цікаво. Обходячи місто за списком пам’яток, я дізнаюсь про місто значно більше, ніж якби просто гуляв, чи ходив з гідом. Це треба спробувати.

Одним цікаво, інші кажуть, що немає сенсу витрачати час собі у збиток…

А чи ви любите більше фотографувати зсередини чи ззовні будівлі? Чому? Які особливості?

Ззовні пам’ятки фотографують часто. Зсередини значно рідше. Почав фотографувати інтер’єри, щоб мої фото відрізнялись од «маси».

Але всередені, як правило, не вистачає місця і погане освітлення. Спалах дає різкі тіні. Краще мати короткофокусний світлосильний об’єктив. Але він дорожчий.

У Чернівцях була ще цікава незвична для мене організація внутрішнього простору. Вхід до парадного ходу — з під’їзду. У частині будинків сходи не відділені від під’їзду, і сходова клітка знаходиться прямо над під’їздом. Як правило, сходова клітка сильно виступає у двір. З площадки поверху двері ведуть на відкриту терасу, а вже на неї виходять двері окремих квартир. Окремого «чорного» ходу немає. Можливо, він був реалізований як відкриті сходи у дворі. Але є і будинки, що нагадують той, у якому пройшло моє дитинство — від входу коридор йде через півдому. Парадні сходи знаходяться у центрі дому і освітлюються тільки через ліхтар на даху. Таке розміщення дозволяє зайняти фасад вікнами квартир, а не сходів парадного ходу. «Чорний» хід має вхід з двору і освітлений (значно краще за парадний) вікнами надвір. Ще у дитинстві мене дивувало, чому «чорними» називають гарно освітлені сходи. Довелось матері пояснювати, хто такі «чорні» люди і чому вони не мали права плутатись під ногами у «чистої» публіки.

Для нас, людей, был черный ход,
А ход парадный — для господ.
Маршак

У Чернівцях залишились сліди того, що парадні сходи були розкішно оздоблені. На сходах залишились кронштейни кріплення килимових доріжок, на стінах — залишки розписів та ліпнини. Збереглось оздоблення парапетів сходів, щоправда не на всю довжину. Подекуди збереглись латунні перила.

[До речі,] поліція класифікувала фотографії інтер’єрів як збирання бази даних путей відходу для російських диверсантів.

А як ви обираєте наступну локацію для своїх фото? Під час ваших фотоекспедицій, що обов’язково має бути у вашому «рюкзачку»?

Я продивляюсь списки пам’яток. Вибираю, де є неосвітлинені об’єкти. У Чернівцях це була психлікарня, на територію якої немає вільного доступу. Наношу об’єкти на карту.
З собою беру фотоапарат, змінний об’єктив, зарядний пристрій і запасний акумулятор (бо GPS швидко з’їдає акумулятор фотоапарата). Також беру ноутбук, щоб по свіжій пам’яті звести фотографії з треком.

Ви є першим цьогорічним учасником, хто завантажив більше 1000 фото, і за кількістю завантажених фото є у топ-5 — усього 1272 робіт. Це дивовижно! Що є вашим особистим мотиватором до активної участі?

Це мало. У вересні 2017 року я завантажив 2934 фото. Але з тих пір я постарів. Молодь же тоді вантажила і по 5 тисяч. А мотиватор? Ну, як взявся, то треба робити добре. Крім того, це можливість повідлинювати од хатньої роботи. Я ж зайнятий 🙂

А які поради чи побажання ви можете дати новачкам конкурсу?

Заздалегідь розібрати фотографії за категоріями. Перейменувати фото так, щоб було зрозуміло, що то за об’єкт. Я до номера, що дає фотокамера, додаю або адресу або ID [ідентифікатор]. Адреса незручна, коли за однією адресою є декілька об’єктів, як та ж психлікарня. ID незручний тим, що у списках він не наростає постійно, а раптово переходить на іншу сторінку, яку — невідомо.

А що ви могли б порадити іншим учасникам та організаторам конкурсу?

Є проблема достовірності того, що завантажують. Коли іще готувався до поїздки, звернув увагу, що у списках пам’яток Чернівців фото одного і того ж будинку розміщені під різними ID при тому, що у Вікісховищі є правильні фото. Коли вводив координати пам’яток, усував такі здвоєності. Але коли завантажував фото, то побачив, що усунув не все. При цьому, це необов’язково чиясь зла воля. Сам себе ловив двічі за руку, що завантажую під неправильним ID. Але як це проконтролювати? Фотографій-то тисячі. Хоч прямо до ШІ звертайся. Щоб перевіряв чи усі фото з одним ID зображають той самий об’єкт. А невідповідності хай розбирає вже людина…

Дякуємо за цікаву розмову та практичні поради! Бажаємо вам ще мати вільного часу на те, щоб бути зайнятими для конкурсу 🙂