Результати спеціальної номінації «Пам’ятки національно-визвольної боротьби» 2021 року

Спецномінація «Пам’ятки національно-визвольної боротьби» відбулась за підтримки Українського інституту національної пам’яті (УІНП) — урядової установи, яка реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам’яті. Мета номінації — привернути увагу до об’єктів нерухомої культурної спадщини України, які мають стосунок до національно-визвольної боротьби ХХ століття, а також до тих пам’яток, що були споруджені для вшанування цієї боротьби.

До журі спецномінації увійшли: 

Ярослав Файзулін, директор Центрального державного історичного архіву України м. Київ (з грудня 2021 року), начальник управління наукового забезпечення політики національної пам’яті Українського інституту національної пам’яті (з 2015 до 2021), кандидат історичних наук, фахівець з історії Української революції 1917—1921 років; 

Павло Подобєд, історик, начальник відділу обліку та збереження місць пам’яті Українського інституту національної пам’яті; 

Тиміш Мартиненко, громадський активіст, член Комісії з найменувань міста Києва, дослідник історії Києва, представник київської міської організації Товариства «Меморіал» імені Василя Стуса.

Для проведення спеціальної номінації були оновлені конкурсні списки, які зараз налічують 181 об’єкт, з яких 23 — без офіційного охоронного статусу держави: memory.wlm.photo. 

Протягом вересня 2021 року 20 учасників завантажили 175 фото 37 об’єктів, із них 14, які ще не мають статусу пам’ятки (об’єкта культурної спадщини). У фокусі спецномінації були світлини із зображенням пам’ятників та меморіальних дощок учасникам національно-визвольної боротьби; будівель, пов’язаних із їхньою діяльністю; місць поховань тих, хто полягли в боротьбі за незалежну українську державу. На світлинах учасників представлено об’єкти з 11 регіонів України, найбільше — з Вінницької області, Києва та Чернігівщини.

На оцінювання до журі потрапило 167 світлин (світлини з низькою роздільністю не оцінювалися журі, але можуть використовуватися у статтях Вікіпедії, якщо нема якісніших, або якщо світлина зображує унікальний ракурс пам’ятки), з яких кожен член журі вибрав ті, які перейшли до другого раунду. Усього 28 світлин потрапило для оцінювання, і з них за балами обрали переможців.

За результатами роботи журі перше місце посів Вадим Постернак із двома світлинами пам’яток. Це готель «Савой» у Вінниці та Театр опери і балету імені Тараса Шевченка у Києві.

«Чудова композиція і вдало обраний час для зйомки», — оцінив світлину член журі Тиміш Мартиненко. 

Готель «Савой» — перша шестиповерхова будівля у Вінниці, зведена у 1912-1913 роках. На початку лютого 1919 року внаслідок подій Другої українсько-більшовицької війни Директорія Української Народної Республіки на чолі з Володимиром Винниченком переїхала до Вінниці. Місто на місяць стало тимчасовою столицею УНР, а готель «Савой» став де-факто будівлею «Кабінету Міністрів». Симон Петлюра став фактично одноосібним керівником Директорії після того, як 13 лютого 1919 в стінах готелю зрікається своєї політичної кар’єри Винниченко.

В березні 1919 року в готелі знаходився штаб Першої Української Радянської дивізії, якою командував Микола Щорс, а в серпні того ж року «Савой» приймає офіцерів Начальної Команди Української Галицької Армії. 

З серпня 1920 року в «Савої» засідає губернський ревком, а з остаточним встановленням радянської влади в місті приміщення передають профспілковій Раді і перейменовують у Палац праці, хоча він і далі виконує функції фешенебельного готелю.

Трагічним для готелю став період окупації міста в 1941—1944 роках. Улітку 1943 вікна першого поверху «Савою» демонстрували жителям міста жахи «Вінницької трагедії». Там виставляли фотозвіти з розкопок та фотографії знайдених речей на тілах невинно замучених НКВС-івцями.

Під час боїв за місто в березні 1944 року готель постраждав від обстрілів німецьких та радянських військ. Унаслідок пожежі був знищений 6-й мансардний поверх, а від готелю залишились лише стіни та перекриття. Повністю будівлю відновили через 9 років — в січні 1953 року. Тоді ж «Савой» змінює назву на «Україну». 

Неофіційно назву «Савой» готелю повернули в 1990-х роках. Тоді ж була встановлена пам’ятна дошка про перебування тут Директорії.

Світлина Національного  театру опери і балету імені Шевченка журі теж сподобалася. «Гармонійна композиція, витримана симетрія, рівний горизонт, вдале освітлення», — оцінив роботу Тиміш Мартиненко.

Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка — заснований 1867 року. 

У роки революції приміщення оперного театру використовувався не тільки для мистецтва, але й для проведення з’їздів. Зокрема, 1917 року в приміщенні оперного театру проходив ІІ Всеукраїнський військовий з’їзд, на якому було проголошено Перший Універсал Української Центральної Ради.

У часи Української Держави київська опера називалася як Український театр драми та опери. З приходом радянської влади у 1919 році театр було націоналізовано і названо «Державним оперним театром ім. К. Лібкнехта». В роки німецько-радянської війни театр було евакуйовано в Уфу, потім в Іркутськ

У 1983–1988 роках було здійснено капітальну реконструкцію театрального приміщення (архітектор Борис Жежерін). Реставратори внесли значні зміни у закулісну частину театрального приміщення: збільшили кількість репетиційних залів, гримувальних кімнат, обладнали спеціальний хоровий клас. 

На другому місці будинок Національної філармонії України. Фотограф — Сергія Венцеславського.

Національна філармонія України — колишній Будинок купецького зібрання. У  квітні 1917 року тут у великій залі відбувся Всеукраїнський національний конгрес — перший вияв українського руху на теренах України, на якому Українська Центральна Рада з київської організації з національним нахилом перетворилася на загальноукраїнський представницький орган. 

Конгрес засвідчив прагнення лідерів Центральної Ради забезпечити легітимність керівного органу українського руху, став першим реальним кроком до створення української держави. 

У 2007 році українська громадськість відзначила 90-річчя Всеукраїнського національного конгресу. Також у серпні того року на фасаді Національної філармонії України встановили меморіальну дошку, присвячену 90-ій річниці Конгресу. У 2017 році на державному рівні в Україні відзначався ювілей — 100-річчя із початку роботи конгресу.

Третє місце за оцінками журі посіла світлина Дмитра Ярмоленка із зображенням Курган-могили  воїнів УНР у Літках Київської області.

«Тут є гарна композиція і вдалий ракурс на меморіал, які передають практично усі його деталі», — прокоментував світлину Тиміш Мартиненко.

Меморіал зведений, щоб вшанувати воїнів УНР, які загинули під час бою, що відбувся 19 січня (1 лютого) 1919 року неподалік села Літки між військами більшовицької Червоної гвардії, що наступали на Київ, та бійцями Чорноморських куренів Армії УНР.

Тривалий час вважалося, що бій відбувся на рік раніше ― 1918 року, і в ньому брали участь частина юнкерів одразу після Бою під Крутами, проте архівні документи спростовують цю версію.

Найактивнішим учасником спеціальної номінації став Михайло Потупчик, який завантажив світлини 14 об’єктів. На другому місці Олена Мачуленко (7), а на третьому — Богдана Кащук (6). Більше статистики за авторами можна переглянути тут.

Організатори вдячні усім, хто доповнював та уточнював списки об’єктів, і висловлюють упевненість, що ці списки можуть бути ще більше розширені. Проте це потребуватиме достатнього інтересу як від майбутніх учасників, так і співпраці з експертами.

Для підготовки статті використана інформація з Вікіпедії: «Савой(готель, Вінниця)»,  «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка», «Національна філармонія України», «Всеукраїнський національний конгрес», «Літківський бій».