Пам’ятки історії: тематичний аспект
Складені вікімедійцями списки пам’яток культурної спадщини можуть слугувати джерелом натхнення не тільки для фотографів, але й для дослідників, наприклад, нашого історичного минулого. Один із таких можливих напрямків досліджень – це дослідження тематики пам’яток історії та монументального мистецтва.
Ми спробували взяти для аналізу дві українські області – Львівську і Донецьку, і порівняти тематику історичних пам’яток цих областей. В обох випадках до уваги бралися лише пам’ятки історії та пам’ятки монументального мистецтва, включені до реєстру пам’яток. Метод підрахунку такий: кожна з пам’яток відносилася до певної тематичної групи, і наприкінці підраховувалась кількість пам’яток у кожній тематичній групі.
Результати можна представити у вигляді діаграм, наведених нижче. Для зручності порівняння тематичні сектори подано в однаковій послідовності і кольоровій гамі:
На сторінках Вікіпедії можна переглянути ті ж самі дані у вигляді таблиці, а для
уточнення даних і виправлення можливих допущених неточностей можна скористатися джерельним файлом.
На жаль ми поки що немає можливості зробити повний аналіз історичних пам’яток в Україні через брак даних по деяких областях.
Я не львівьянин і не житель Донецька чи Києва, але хочу зауважити з приводу такого порівняння. Воно не зовсім коректне. Львівська область має історію дуже древню, коріннями яка йде у глибину тисячолітть. Не даремно частина істориків притримується думки, що Львів древніший за Київ.
А східна частина України, в т.ч. і Донеччина – це так зване Дике Поле. Його освоєння в нормальному розумінні слова почалося тільки у 18 столітті н.е., а якась культура там з”явилась не раніше 19 ст., а переважно у часи СРСР. Основна маса населення – ті, хто вербувався на шахти, заводи та у радгоспи після 2-ї Світової війни аби отримати паспорт та будь-яким чином покинути славнозвісне радянське село, з його рабовласницькою системою трудоднів. А ще Донецька та Луганська області в Україні, як і декілька областей в Росії ,були більше 30 років місцем заслання зєків зі всього Союзу. В той час висилка та заслання були додатковою мірою покарання майже до кожного другого злочину. Кому ж було ставити пам”ятки ? От і ставили вождям, бо минулої історії не знали і не хотіли знати. Краще б було, на мою думку, порівняти Львівську та Київську чи Одесську області, чи міста Київ та Львів, де дійсно багато пам”яток, перед усім серед історичного та архітектурного надбання.
Взагалі вражає, скільки у нас на Україні братських могил являються пам”ятками місцевого значення. А запитайте у нинішньої місцевої влади, хто там похований, коли і скільки. Ніхто нічого не знає. Могила є могила, це місце поховання, а не пім”ятка. Більшість воїнів були тільки воїнами, а не героями і про них ніхто нічого не знав і не знає. То за часів СРСР за вказівкою коммуністичної верхівки було таке вірування, що в кожному населенному пункті має бути братська могила та могила невідомого солдата. Навіть привозили останки людські за десятки кілометрів ( то жах, сатанинський ритуал), щоб зробити такі могили-ідоли з цементу чи гіпсу для залякування та ідеологічної обробки населення. Тим більше, що більшість могил-пам”яток перебувають у занедбаному стані та не несуть ніякої історичної цінності та надбання, бо зроблені аби як з підсобних матеріалів, нашвидкоруч з ідеологічних міркувань партійних чиновників. У більшості сіл, які ледь животіють, такі могили-пам”ятки, як і все інше, руйнуються, за ними ніхто не доглядає, а деякі вже просто зруйновані. Ніхто туди вже не ходить, не проводить мітингів та манифестацій, не покладає квітів Шановні організатори фотоконкурсу в Україні! Направте галерею цих пам”яток-могил міністру культури України. Нехай побачить, що в цій державі робиться. Може вже пора переглячнути списки пам”яток, оновити законодавство і пам”ятками зробити дійсно пам”ятки, а не могили. Бо так і хочеться сказати : Україна – країна занедбаних могил! І ще б направити можновладцям, і Президенту в т.ч., списки і фотографії пам”яток, які щезли вже назавжди за часів нашої незалежності. А ще краще б було видати книжку про втрачені та сплюндровані пам”ятки України за часів СРСР та держави Україна.
“Важка й терниста дорога воїнів
Уся кам’яниста, стежка святих.
А широка і чиста –
Шлях у безвістя
Тих, хто відрікся мертвих своїх.” Чур
Деякі моменти мені читати просто якось ніяково, дико… Ви тільки уявіть, кожна людина – то індивідуальність, власні мрії, власний світогляд, це цілий світ, іноді великий, іноді маленький, прекрасний чи сплюндрований, але світ. І за кожне село гинуло кілька десятків таких неповторних світів, а іноді сотень, тисячі. Я був кілька днів тому у Кам’янці-Дніпровській, там на пам’ятному знаку біля обеліску написано “… в пам’ять 10 000 воїнів…” Десять тисяч людей більше ніколи не побачили Сонця, щоб його змогли побачити інші, тобто наприклад Ви та я, та ще багато наших з Вами родичів, друзів та знайомих. Там стріляні гільзи досі лежать просто неба, такі йшли бої. Мало хто може вказати точні імена хоча-б більшості загиблих, і навряд-чи загиблим це цікаво. Але ці братські могили існують для того, щоб люди пам’ятали, добре-добре, що таке війна, і не повторювали помилок, щоб відчували, як то воно, там лежати без імені, за тих, хто матиме можливість хоча-б просто пройти мимо. Я так розумію, що ми маємо просто забути про них? Зняти з реєстру і викреслити з пам’яті, тому що могила з обеліском, стелою, десятком пам’ятних знаків, алеєю пам’яті та монуменом не є пам’яткою, тому що могила – то не естетично. А ще тому, що вона нагадує про радянське, яке часто не люблять люди, що люблять підкреслювати своє відношення до України. але то є наша історія, яку маємо пам’ятати, спокійно відноситись, робити висновки, і зберігати для наступних поколінь, щоб вони могли робити висновки. Так само як і війна батька Хмеля, та козацькі хрести та кургани, доречі так само, як кургани скіфські. Радянські часи та пам’ятки не мають робити нас менш українцями чи більш, це ті самі ми як нація, що до того була, що після того буде, і дасть Бог, прибуде вічно. Тому незрозуміло, чому ми маємо виділяти одні історичні пам’ятки і факти, а інші нівелювати та соромитись їх. Це все є історія України, вона вже була, її не змінити, залишається пам’ятати, щоб не повторювати помилок. Тому кількість пам’яток необхідно збільшувати, а не зменшувати, щоб у нащадків залишилась хоч якась наочна інформація, а не тільки історія з підручників, що модифікується кожного разу під нову владу.
Доречі, поховання та перепоховання хоча і є ритуалом, але до сатани та його прибічників відношення явно не має, чи не так? Невже краще покинути людей там, де вони загинули, посеред степу? Оце і справді виглядає якось зовсім недобре…
У мене були фотографії з різних кінців України і переглядаючи списки пам’яток різних областей щось таке впало в очі, але ці діаграми виразно показують одне – немає ніякої єдиної української нації. І чого доброго їх ще більше двох. У кожної свої герої та свої злодії.
Вочевидь тому, що там вже є минулорічне фото 😉
Ще раз, фото в списках – лише для ілюстрації пам’яток. Яке перше втрапило, те і запостили
Почему мои фото не добавляют в списки (не привязывают к конкретному историческому или архитектурному памятнику)?
Например к этому https://commons.wikimedia.org/wiki/Category:Darvina_9
Автори цього “шедевру” мабудь не знають всього різноманіття кольорів спектру. Просто жах а не інфографіка…
Хоч за щось та вкушу))
100,2% – це чого так? А так інформація цікава.
пам’ятників Леніну НЕМАЄ у Львівській області?! ;-0 Чи може їх просто ЗНЯЛИ з обліку? Хто є зі Львова і області? Як там з Леніним?
не зустрічав жодного 😉
Їх там точно нема.
Цифри округлювались до одного знака, тому при підсумовуванні і виходить розбіжність в 0,2 %. Можете зняти округлення в джерельному файлі, тоді все співпаде точно 🙂
Щодо Леніна, то зі статусом пам’ятки точно немає.
Насправді зараз просто критерії стали іншими, і пам’ятники Леніну їм не відповідають. Он за останні 3 роки в Криму три пам’ятники Леніну зняли з обліку, бо Мінкульт визнав їх такими, що не відповідають критеріям занесення до реєстру. Так само на Донеччині в новіших списках деякі пам’ятники Леніну відсутні.