Інтерв’ю із Ольгою Крезуб: «Щоб не читати гарячково новини, сідала редагувати списки конкурсу»

Ольга, яку у Вікіпедії знають як користувачка Xsandriel, долучилася до організаційного комітету проєкту «Вікі любить пам’ятки» у вересні 2022. До того вона роками допомагала зі списками, категоризацією світлин, ілюструванням статей. Щоб більше розповісти про людей за лаштунками конкурсу нашим учасникам, ми розпитали Ольгу про її захоплення та волонтерство.

Розкажіть про себе. Чим займаєтеся у житті?

Народилася і мешкаю в Києві, працювала бухгалтером, бренд-менеджером, трейд-маркетологом (менеджером з торгового маркетингу), наразі не працюю, адже вирішила вчергове в житті змінити спеціальність, тому навчаюся на IT-курсах.

Як змінилося ваше життя після початку повномасштабного вторгнення? Як для вас розпочалася велика війна?

Як і всі кияни, прокинулася від вибухів — я мешкаю у південно-східній частині Києва, до аеропорту «Бориспіль», який росіяни бомбили одним з перших — менше 20 км від мого будинку. Це було досить самовпевнено, але я категорично відмовилася кудись виїжджати (та й не було куди, всі мої родичі мешкають у Києві) і вирішила захищати свій дім усіма силами. Втім, мій житловий масив дуже скоро виявився відрізаним від решти Києва, в нас було досить спокійно, не рахуючи першого «прильоту», який стався у будинок за квартал від мого. Майже одразу я пішла волонтерити, частково, щоб зайняти чимось мізки і не панікувати від новин. Приходила додому ввечері і, щоб також не читати гарячково новини, сідала редагувати списки конкурсу «Вікі любить пам’ятки» (вікіфікувати, форматувати, впорядковувати фото тощо). На написання статей у Вікіпедії сил від недосипання, втоми і стресу просто не було. Я редагувала конкурсні списки офлайн, у WordPad’і та іноді боялася, що, якщо раптом у мій будинок поцілить ворожа ракета, ніхто ж потім не дізнається, що я майже закінчила обробляти список пам’яток певного району.

Що ж до питання, як змінилося моє життя після початку Великої Війни (як я це називаю), то можу сказати, що з одного боку — нічого не змінилося, я все ще в Києві зі своєю родиною, все ще редагую Вікіпедію), а з іншого — дуже змінилася я сама, моє бачення світу і ставлення до світу, а список набутого досвіду та soft- і hard skills просто гігантський, двома словами не розкажеш…

Як ви почали редагувати Вікіпедію? Розкажіть про цю частину вашого волонтерства

Уф, це було дуже давно — 2009 рік. Точніше, зареєструвалася я у Вікіпедії у 2006 році, і після того зробила лише кілька дрібних правок у Ру-Вікі. Але 2009 року, хто пам’ятає, у суспільстві починалася вже певна реакція після Помаранчевої Революції, українське почали потроху пригноблювати. Я дуже хотіла зробити щось корисне для української культури, тому вирішила почати створювати україномовний контент в Українській Вікіпедії. Як зараз пам’ятаю, я зайшла на головну сторінку, побачила там у статусі доброї статті статтю про Аппієву дорогу, у прев’ю якої було червоне посилання (знак відсутності статті) на статтю про творця цієї дороги — Аппія Клавдія Цека. Ну, я переклала статтю з Ру-Вікі, потім виявилося, що в нас немає купи статей на давньоримську тематику або вони занадто короткі, то ж довелося їх писати-дописувати, хоча я не фанат Стародавнього Риму. І пішло-поїхало…

А яке місце фотографія займає у вашому житті?

Люблю фотографувати, не люблю фотографуватися. У мене є напівпрофесійний Canon і колись я ним дууууууже багато фотографувала, у подорожах, на екскурсіях або на різних культурних заходах, але якось зрозуміла, що не хочу споглядати життя через об’єктив фотоапарата, бо жодне фото не передасть реальної картинки, коли ти не тільки бачиш щось цікаве чи красиве, але й чуєш звуки, відчуваєш запахи тощо, одним словом, взаємодієш із об’єктом фотографування. І якщо не фотографувати в цей момент, а споглядати, то як раз лишиться не двовимірне фото, а повноцінний спогад.

Розкажіть, як ви  дізналися про фотоконкурс «Вікі любить пам’ятки»? Чи давно за проєктом слідкуєте?

Слідкую від самого його початку, це, здається, був 2012-й рік. Тоді хтось з оргкому, начебто користувач NickK, закликав вікімедійців із Києва допомогти проставити координати пам’яток у списках Києва. Я люблю своє рідне місто, цікавлюся його пам’ятками, тому вирішила допомогти. Пізніше вирішила зробити те саме для іншого свого улюбленого міста — Львова, за ним була Львівська область, потім чомусь Ужгород, і зрештою я почала обробку усіх списків із самого [алфавітного] початку — з Вінниці.

Що спонукало вас долучитися до організаційного комітету?

Я як почала 2012-го року оброблювати списки, так і продовжувала це робити і десять років потому. У 2022 році у списках «Вікі любить пам’ятки» сталася важлива зміна — пам’ятки розподілилися не по районах, а по об’єднаних територіальних громадах (ОТГ). Я побачила певну невідповідність в одному зі списків і звернулася до користувача Ahonc’а, який, як я знала, був долучений до їхнього формування. Ми розібралися у цьому питанні і я запропонувала свою допомогу в перевірці та коригуванні списків за новим розподілом. Я гадала, це буде неофіційна допомога, просто щоб нам скоординувати зусилля і не робити подвійну роботу, але дуже скоро мене запросили до оргкому. Я подумала, а чому б ні? Новий досвід завжди цінний.

Які завдання були у вас під час «Вікі любить пам’ятки»? Що сподобалося найбільше? Які були труднощі?

Спершу мені дали низку наказів державних і місцевих органів влади і сказали перевірити, чи є в наших списках всі пам’ятки з цих наказів (якщо немає, то додати), перевірити охоронні номери та за необхідності їх оновити згідно з наказами, і проставити відповідні шаблони посилання на ці накази у списках. Не встигла я це зробити, як «прилетіло» ще кілька забутих всіма наказів, з яких потрібно було терміново додати до списків кілька пам’яток, відсутніх у нас. Таких пам’яток виявилося не кілька, а значно (разів у сто!) більше, тому, так би мовити, було чим зайнятися. З іншого боку я повністю занурилась у редагування списків і майже не брала участі в інших аспектах роботи оргкому. Це завдання зайняло в мене десь два місяці, дуже заважали постійні відключення світла в Києві, аж поки я не купила зарядну станцію та не проклала собі оптоволоконний інтернет, що дозволило працювати майже безперебійно.  

Розкажіть, будь ласка, більше про формування списків для конкурсу. Як це відбувається?

Наскільки мені відомо, найперші списки пам’яток були сформовані на основі даних, отриманих від обласних та/або районних рад. Пам’яткоохоронна діяльність в нашій країні, на жаль, стоїть у пріоритетах відповідних органів влади десь на перших місцях з кінця, тому отримані списки були дуже «сирі»: траплялися дублікати, невідповідності в адресі або описі, неідентифіковані населені пункти (наприклад, вказано «с. Іванівка» — а таких Іванівок у районі дві-три, тому неясно, в якому з цих сіл розташована пам’ятка) або ж зниклі села, які все ще фігурують в офіційних списках пам’яток. Часто траплялася застаріла інформація: наприклад, пам’ятку перенесли в інше місце, або ж вона давно вже, кілька десятиліть як зруйнована. Тому потрібно не тільки привести списки до нормального «читабельного» вигляду, а й прояснити усі вищевказані неточності та розбіжності. Іноді такі «розслідування» займають кілька днів або ж тижнів.

Ще одним важливим моментом є те, що до конкурсних списків вносяться тільки пам’ятки, які мають офіційний охоронний статус, тому були випадки, коли є, наприклад, стара дерев’яна церква, будинок чи якийсь пам’ятник, який міг би бути в наших списках, але ні, охоронного статусу він не має. Часом певний державний орган видає наказ про доповнення переліку пам’яток, тобто певний об’єкт набуває охоронного статусу і його треба включити до наших конкурсних списків. А буває і навпаки — пам’ятка втрачає свій статус, як це було, наприклад, із пам’ятниками Леніну, тому її треба виключити зі списків. Ті ж державні органи можуть видавати оновлені переліки, в яких змінюється, наприклад, охоронний номер пам’ятки, може оновлюватися адреса або найменування пам’ятки.

Також при обробці списків ще є низка суто технічних моментів: проставити посилання на статті про населені пункти та, за необхідності, вулиці, впорядкувати їх за алфавітом (бо можуть у списку бути спочатку всі пам’ятки архітектури, потім — історії, потім — монументи і т. д.), впорядкувати оформлення дат і найменувань пам’яток, знайти та проставити координати, на Вікісховищі — знайти і зібрати всі фото кожної пам’ятки у відповідну категорію і також вказати її у конкурсному списку, щоб пізніше нові фото цієї пам’ятки автоматично потрапляли до неї, а не до загальної категорії.

Які цікаві, кумедні чи курйозні історії ви можете пригадати під час вашої роботи цього року?

Як я вище казала, у списках можуть траплятися дублікати або неточності, які призводять до справжніх розслідувань із пошуком інформації в інших джерелах. Чи не найяскравішим прикладом є розслідування про курган із каплицею на Дніпропетровщині, про це писали у блозі десь місяць тому. Оргком у таких випадках може від свого імені направляти запити до відповідних державних органів із проханням уточнити інформацію щодо певної пам’ятки, але особисто у мене склалося враження, що подекуди наші конкурсні списки повніші і точніші за переліки пам’яток, що є у відповідних державних органів.

 Які особливості у проведенні конкурсу саме цього року? Над чим ще варто попрацювати?

Основною особливістю була заборона на світлини, зроблені після початку повномасштабного вторгнення, зокрема, через можливість випадково сфотографувати якусь стратегічно важливу річ, а також через вірогідну небезпеку для потенційних учасників, бо через воєнний стан суспільство погано ставиться до людей, які ходять і щось там фотографують. З технічного боку у 2022 році вперше конкурсні списки були сформовані за ОТГ, а не за районом, і це ще один величезний шмат роботи із перекатегоризації фотографій на Вікісховищі з категорії району до категорії громади. Також все ще триває робота з обробки списків пам’яток, мрію її завершити до конкурсу 2023 року, але в наш час планувати щось на довгий термін — то дуже складна річ із ноткою надмірної самовпевненості.

 

Що ви відчували, коли побачили, що українці дуже активно брали участь у конкурсі і за кількістю завантажень ми посіли 4 місце у світі?

Щось постійно під час конкурсу згадувався старий анекдот про три стадії нестачі грошей: «1) грошей нема, 2) грошей нема зовсім, 3) треба йти міняти долари». Тому особисто мені не було дуже дивно, що попри такі значні обмеження та складнощі ми посіли аж 4-те місце, бо ж наш народ такий, коли дуже треба — напружимося і зробимо, у цьому  випадку — витрусимо всі «фотозаначки» та архіви, але достойно представимо Україну на конкурсі!

Чи бачили Ви роботи переможців? Які світлини чи відео Вам запам’яталися найбільше?

Мені найбільше сподобалося фото, що посіло 3-тє місце — купол каплиці Боїмів, але це суб’єктивно, я просто дуже люблю подібні фото.

Які поради Ви можете дати учасникам конкурсу, новачкам чи організаторам конкурсу?

Я думаю, зараз, під час повномасштабного вторгнення росії в Україну, коли будь-якого дня будь-яку пам’ятку може знищити ворожа ракета, фотографування пам’яток набуває особливого значення, бо ніхто не знає, чи не стане зроблене фото останньою згадкою про пам’ятку. Тому одна порада всім: робіть більше фото пам’яток чи об’єктів (звісно, за умови, що на фото не буде якийсь стратегічно важливий об’єкт та не наражаючи себе на небезпеку), які потенційно можуть бути визнані пам’ятками, бо це внесок у ще один аспект, який відрізняє нас від росіян — чи будемо ми «иванами, родства не помнящими», чи будемо гідною європейською нацією із багатою (і візуально задокументованою!) історією та культурою.

Якщо у наших читачів є час та бажанням допомогти нашій волонтерській команді, пишіть нам! Тут можна глянути, де саме не вистачає рук.