Курган з каплицею: то Письмечеве чи Безбородькове?

Vitalii Petrushko 07/04/202307/04/2023 0 Comments

Час від часу наші учасники та читачі порушують питання про ту чи іншу пам’ятку, і ми намагаємося знайти більше інформації. Досить часто ці пошуки не завершуються нічим, але часом вдається знайти й виправити інформацію. Це — одна з успішних детективних історій.

За результатами конкурсу 2022 року учасники вперше завантажили світлини 23 об’єктів культурної спадщини Дніпропетровської області. Серед нових цікавих пам’яток — курган біля села Письмечеве, який виділявся тим, що на його вершині була стара каплиця. Саме його світлини зняв Олександр Мальон, багаторічний учасник та переможець «Вікі любить пам’ятки». І саме його робота із загальним видом на курган із руїнами каплиці отримала найбільше балів у Дніпропетровській області, ставши найкращим фото регіону 2022 року. Переважна більшість археологічних пам’яток, особливо місцевого значення, мають дуже приблизний опис, дуже загальні вказівки щодо розташування, охоронні таблиці часто відсутні, тож завжди є сумніви. Але курган, завантажений Олександром, викликав найменше запитань — у списках об’єктів культурної спадщини було вказано, що на його вершині є стара каплиця. Такий розпізнавальний знак не так часто трапляється у списках.

Олександр Мальон поділився історією своєї роботи: «Фотографію зробив у жовтні 2021 року, під час великої краєзнавчої експедиції Подніпров’ям. П’ять днів ми вивчали пам’ятки, природні цікавинки, міста, села Правобережного Запоріжжя та Дніпропетровщини. Ці землі багаті курганами. І коли бачиш такого велетня при дорозі, у полі, на кладовищі, важко не зупинитись.

Кургани нині — пам’ятки, що зникають, адже чимало їх розорюють, грубо знищують під забудову. Тож їхня фотофіксація важлива заради збереження пам’яті. Переважна більшість курганів були пограбовані ще у часи середньовіччя. Також часто вони служили козакам як місце для виготовлення селітри. Як наслідок — “кратери” в середині. Ті, що збереглись, були досліджені, розкопані в археологічних експедиціях починаючи з ХІХ століття. В деяких з них, наприклад, брав участь і Тарас Шевченко.

Кургани використовувались і як цвинтарі. Тому іноді на них можна зустріти кам’яні хрести, каплиці, більш сучасні поховання. Як і на цій світлині — на “горі” кургану стоїть родинний склеп місцевих поміщиків, родини Безбородьків. Власне і село, на окраїні якого стоїть курган, має назву Безбородькове. Знайти дорогу до нього нам вдалось не одразу, але супутникова мапа допомогла. Підніжжя кургану дуже сильно заросло чагарником, серед якого стоять надгробки різних років. Завдяки сучасним технологіям — аерозйомці з коптера можна показати курган якнайкраще. Адже він буде не пласким, як дивитись з землі, а об’ємним».

Публікація цієї світлини у соцмережах зацікавила учасників конкурсу, і коментар Івана Бикова, архітектора, пам’яткоохоронця, теж багаторічного учасника та члена журі попередніх років, який поцікавився, де ж це саме така пам’ятка є, спонукав до більш детальної розвідки. І виявилася цікава невідповідність — конкурсні списки пишуть про каплицю на кургані у селі Письмечеве місцевого значення, а у Зводі пам’яток історії та культури Солонянського району мова йшла про курган зі склепом Безбородьків, приписаний до села Безбородькове, та ще й національного значення. Два кургани з каплицями на вершинах у межах однієї громади виглядало трохи незвично (якщо тільки у тій місцевості розміщувати каплиці на курганах не було трендом), тож команда почала розбиратися.

«2011 року вперше пройшов міжнародний етап фотоконкурсу пам’яток культурної спадщини у світі, а 2012 року і “Вікімедіа Україна” вирішила організувати український етап, для чого потрібно було сформувати списки об’єктів — це завдання виявилося складнішим, ніж думалося спершу, бо була просто відсутня єдина база пам’яток нашої держави, і нам довелося по крихтах збирати інформацію, щоб звести все в одному місці», — прокоментував Микола Козленко, адміністратор Вікіпедії українською мовою, член організаційного комітету «Вікі любить пам’ятки». «Накази Кабінету Міністрів України, які публікувалися у вільному доступі, були одними з перших та надійних джерел для формування початкових конкурсних списків. Так, список пам’яток тодішнього Солонянського району, який я створив у вересні 2012, під час нашого першого конкурсу, складався з лише чотирьох пам’яток — городища в селі Башмачці, кургана в селі Безбородьковому, курганного могильника “Могила Чекерезка” у селі Томаківці та “Місця загибелі київського князя Святослава Ігоровича” у селі Микільському-на-Дніпрі. Усі — національного значення. Жодного списку пам’яток місцевого значення Дніпропетровщини ми тоді не отримали. Уже готуючись до конкурсу 2013 року ми почали систематичніше використовувати інструмент запитів на публічну інформацію, і Солонянська та низка інших РДА Дніпропетровщини нам надали списки».

Ольга Крезуб, активна редакторка Вікіпедії, членкиня організаційної команди, поділилася можливою реконструкцією подій: «Наказ Кабінету Міністрів України, яким курган III—I тисячоліття до нашої ери в селі Безбородькове отримав статус пам’ятки археології національного значення під номером 040015-Н, вийшов ще далекого 2009 року. 2012 року курган внесли до конкурсних списків. З 2013 року ми почали писати запити, і хоча Дніпропетровська ОДА регулярно відписувала, що у них немає інформації, РДА та міські ради вели кращий облік, і ми отримали списки пам’яток Дніпропетровської області у розрізі районів та міст, де у одному тільки Солонянському районі Дніпропетровської області було так багато об’єктів, що його довелося поділити на дві частини — “Захід” (частина району на захід від річок Мокрої Сури та Тритузної) та “Схід” (відповідно частина району на схід від цих річок).

На той час Письмечівській сільській раді (захід) підпорядковувалися села Безбородькове, Круте, Пшеничне, Стародніпровське. Згідно з отриманим переліком пам’яток 2013 року 6 пам’яток археології було в селі Безбородькове і 6 — в селі Письмечеве. І саме в останньому за переліком був курган зі склепом (каплицею) із охоронним номером № 5306 — цілком може бути, що його віднесли до села Письмечеве через те, що це був центр сільради (курган фізично розташований між цими селами)».

Микола зауважив: «Зрозуміти, що мова йде про той самий курган було б дуже складно, адже в описі відрізнялася епоха (“Середина І тис. до н. е.” проти “III—I тисячоліття до нашої ери” за даними Кабміну), населений пункт (“с. Письмечеве Письмечівської сільської ради”, а не Безбородькове) та охоронний номер (5306 замість 040015-Н). На додачу було якісне розташування, яке дозволяє його локалізувати: “0,6 км на схід від східної околиці села, 0,2 км на схід від дороги в с. Письмечеве; 0,6 км на південь та праворуч від дороги Безбородькове — Новопокровка; на кладовищі, на вершині — стара каплиця”. Виходить, що Кабінет Міністрів України знає про пам’ятку, яку вони внесли до списку, значно менше, ніж РДА…

Адміністративно-територіальна реформа в Україні, яка завершилася 2020 року, не зробила простішим облік пам’яток — тепер могли виникнути питання належності пам’яток при переділах районів і громад, і епідемія COVID-у також не сприяла гармонізації. Ми активно писали запити на публічну інформацію і на (можливо вже) колишніх розпорядників інформації, таких як РДА, і на (скоріш за все) вже нових розпорядників інформації, таких як ОТГ. У результаті ми зібрали стільки даних, що взагалі всі не могли обробити. І ми часом оновлювали спершу ті райони, де було менше пам’яток, або їх не було взагалі. До Солонянського району 2020 року руки так і не дійшли, адже там було досить багато об’єктів, і різниця між списками 2013 і 2020 виглядала незначною. А саме в переліку 2020 року курган приписали до с. Безбородькове із новим номером 040015-Н, вказавши, що місцева пам’ятка № 5306 стала національною пам’яткою № 040015-Н. Знову ж, місцева влада знає національну пам’ятку краще за Кабінет Міністрів та встигла за сім років ще раз уточнити дані».

Ольга, яка й вела розвідку щодо цієї пам’ятки, прокоментувала: «Коли ми почали розпитувати про кургани, то виявили, що за даними Дніпропетровського обласного органу в селі Безбородькове є чотири об’єкти археології на обліку, а у нас на сайті — шість. Тож ми й написали запит на публічну інформацію до Солонянської громади — паралельно перевіряючи власні дані, шукаючи, чи є помилка у нас. До слова, Солонянська громада надала відповідь надзвичайно оперативно — запит був в обробці два робочих дні, що навіть до повномасштабного вторгнення було рідкістю, а під час воєнного стану — вражає.

Отже, чекаючи відповіді на запит, ми виявили, що за тим же переліком 2020 року із 6-ти курганів села Безбородькове — чотири приписали до сусідніх сіл (два до села Стародніпровське, по одному до сіл Круте і Пшеничне), але додали ще один курган зі статусом щойно виявленої пам’ятки та цей курган зі склепом, який мав статус пам’ятки національного значення. Тож усього їх стало 4, але ця зміна чи уточнені дані не були відображені у наших конкурсних списках. І це збігалося із даними обласного органу охорони пам’яток.

Відсутність єдиної бази даних не дозволяла зрозуміти, що курган національного значення №040015-Н за даними КМУ це і є курган місцевого значення № 5306 — і ця пам’ятка була задвоєна у списках аж дотепер.

Коли ми отримали уточнювальні запитання від учасників щодо цієї пам’ятки, ми вже почали шукати конкретну інформацію, перевіряти все, що у нас було. І саме так ми виявили неточності у наших списках. Коли пам’яток у списках понад 92 тисячі, неможливо всім приділити достатньо уваги. Але хочеться вірити у нашу дещо пафосну місію “нести в люди знання про пам’ятки”, яку ми все ж, хоч і не ідеально, робимо».

До речі, сам склеп Безбородьків датується кінцем XIX століття. У Зводі пам’яток Солонянського району Дніпропетровської області цю будівлю пов’язують з Олександром Безбородьком, який походив з українського аристократичного роду Безбородьків. Він не був одружений, але мав доньку Наталю від балетної танцівниці Ольги Каратигіної. У 1799 році Безбородько помер, заповівши свої володіння у Катеринославській губернії, у тому числі й село Безбородькове (в ті часи — Олександрівка) дев’ятирічній Наталці. У 1806 році Наталія Олександрівна одружилася з Яковом Савєльєвим, спадковим дворянином, гвардії полковником у відставці, учасником наполеонівських воєн. У подружжя народилося семеро дітей, з яких було троє синів, що успадкували Безбородькове після смерті Якова Савєльєва у 1844 році (Наталія померла за 17 років до цього). За даними істориків, у склепі родини Безбородьків-Савєльєвих були поховані онук Олександра Безбородька, Яків Якович Савєльєв, його дружина і син. Втім, наразі достеменно невідомо, чи лишилися рештки похованих у склепі: у буремні 1920-ті роки він був пограбований, а у 1943 році значно пошкоджений під час бойових дій німецько-радянської війни: німці використовували склеп на кургані як сховище, а радянські солдати, намагаючись захопити цю чергову «безіменну висоту», гатили по старовинній каплиці з «катюш»…

Волонтерська команда «Вікі любить пам’ятки» дуже вдячна всім нашим учасникам та небайдужим. Саме завдяки Вашим питанням та підтримці ми можемо поліпшувати та уточнювати дані про нашу культурну спадщину.

Для контексту:

Залишити відповідь Скасувати відповідь