Інтерв’ю. Вадим Постернак: «подорожуючи Україною, почуваєш себе справжнім першопрохідцем»

Українська частина міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» завершилася. Поки організаційний комітет та журі працює над визначенням переможців, продовжуємо публікувати «ювілейні» світлини та коментарі їхніх авторів.

Цього разу у розмові із нами Вадим Постернак, автор 2000-го завантаженого фото на конкурс цього року.

Вадим Постернак дає відеоінтерв’ю. Фото: Роман Наумов, CC BY-SA 4.0

Для нас ви той гість, якого характеризуєш як «нарешті»: ще 2018 року брали у вас відеоінтерв’ю, але поки не склалося його опублікувати. Ще минулого року вас пробували «зловити», але не вдалося 🙂 Тож, розкажіть нам, будь ласка, трохи про себе. Які у вас хобі?

Апріорі, моїми хобі є подорожі та фотографія. Серед інших захоплень, які приносять призи і відзнаки, люблю інтелектуальні ігри (зокрема «Що? Де? Коли?») та гру у футбол.

А коли почали фотографувати? Чи це для вас щось більше, ніж зацікавлення?

Фотографувати почав ще в шкільному віці на батьківський «Зеніт». Потім на одну з перших стипендій купив китайську плівкову мильницю «Skina», яку періодично оновлював на більш актуальні апарати. Втім, фотографія для мене — це радше хобі. І, звісно ж, пам’ять про події та подорожі.

На цей конкурс ви завантажили понад 1300 робіт, а ваше фото стало 2000-м завантаженим в українській частині конкурсу. Чи є якась історія у цього фото?

Загалом, особливої історії створення фото немає. Звичайна поїздка під час відпустки [2014 року]. Із спогадів зараз пригадується хіба що те, що дорогою в Клеванському замку вщент порвав бриджі, тож на заміну довелось купувати перші ліпші шорти в якомусь господарчому магазинчику в Клевані.

В’їзна (Надбрамна) башта. Луцьк, Волинська область. Фото: Вадим Постернак, CC BY-SA 4.0
2000-те завантажене фото у конкурсі 2023

Плюс в самому Луцькому замку мене застала сильна злива. По всьому місту утворились калюжі, в одній з яких дорогою назад до вокзалу мені вдалось зловити цікаве відображення. З того часу за нагоди завжди намагаюсь ловити подібні ракурси із віддзеркаленням.

Проспект Волі, 13. Луцьк, Волинська область. Фото: Вадим Постернак, CC BY-SA 4.0. Затемнення: Atoly, CC BY-SA 4.0

Така кількість завантажених фото має супроводжуватися історіями — чи траплялися з вами якісь цікаві, чи курйозні ситуації під час фотографування?

Ох, чого тільки в подорожах не траплялось… Наведу лише кілька історій.

Навесні 2018 року під час велосипедних покатеньок знайшов в сусідньому смт мармуровий обеліск, вкритий написами арабською в’яззю. Ця знахідка дала початок суспільній дискусії, завдяки якій вдалось з’ясувати історію цього пам’ятника. Виявилось, що це Меморіал воїнам Османської армії, які потрапили до полону під час російсько-турецької війни 1877—1888 років.

Примітка організаторів: цю неймовірну історію самої знахідки та її наслідків можна прочитати за посиланням «У Стрижавці відкрили оновлений Меморіал воїнам Османської армії»

А, наприклад, у 2021-му році в подорожах провінційними містечками, а то й просто глухими полями, несподівано зустрічав друзів (які живуть в зовсім інших містах), а також френдів із соцмереж, з якими відбувалась спонтанна розвіртуалізація. 

Ну, але й далеко не всі мандрівки веселі та безтурботні. Приміром, одного разу у велоподорожі довелось рятувати повішеного. В результаті чоловіка спасли. Але мені довелось змінити маршрут через те, що вибився з графіку, що [в свою чергу] дозволило зробити серію гарних фотографій монастиря в Браїлові.

Троїцький монастир. Браїлів, Вінницька область. Фото: Вадим Постернак, CC BY-SA 4.0

Знаємо, що це було давно, але чи пам’ятаєте як вперше взяли участь у «Вікі любить пам’ятки»? Як тоді дізналися про конкурс?

Беру участь у конкурсі із першого року його існування, тобто з 2012 року. Про конкурс дізнався завдяки оголошенню у вінницькій краєзнавчій групі (тоді ще у Вконтакті).

Примітка організаторів: Вадим Постернак — багаторічний учасник та переможець «Вікі любить пам’ятки». Його світлина була відзначена як найкраща у Рівненській області ще за першого конкурсу 2012 року. 2013 року робота Постернака вперше була у десятці, яка представляла Україну на міжнародному етапі, а сам він посів третє місце в Україні за кількістю сфотографованих об’єктів (ця номінація була встановлена того ж року вперше). З того часу Вадим регулярно був серед десятки найбільш активних завантажувачів: 2014 року посів четверте місце за кількістю, 2015 — дев’яте, 2017 — шосте, 2018 — третє, 2019 — друге, 2020 — п’яте, 2021 — шосте, а 2022 — перше. 2019 року робота Вадима Постернака із зображенням фрагменту внутрішнього оздоблення Семінарської (Трьох-Святительської) церкви у Чернівцях посіла друге місце в Україні. 2020 року — фотографія костелу-мавзолею Потоцьких, що у селі Печера, Вінницької області, посіла сьоме місце в Україні. А 2022 його світлина із зображенням каплиці Боїмів у місті Львів посіла третє місце на українському етапі. Також Вадим Постернак перемагав у номінаціях «Найкраще фото регіону», «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток регіону» та у спецномінаціях. Щоб перелічити всі його перемоги у конкурсі потрібен окремий допис у блозі 🙂

Ви брали участь кожного року, окрім 2016, вантажачи доволі багато робіт. Розкажіть про свою мотивацію, будь ласка; раптом це переконає когось, хто ще вагається чи варто спробувати.

Мотивація проста. Відкрийте карти Google і натисніть на значок «стріт-в’ю». Україна — це справжня «біла пляма», або ж Терра Інкогніта.

Скриншот карти Google. Street view 

Скажу так, подорожуючи Україною, почуваєш себе справжнім першопрохідцем. Бути мільярдною людиною, яка побачила умовну Ейфелеву вежу — нудно. А от бути першим, хто відкрив османський обеліск у Стрижавці — це вже цікаво

Ви — наш багаторазовий переможець. Чи є у вас поради новачкам та фотографам-початківцям, як краще спіймати цікавий кадр будівлі, щоб показати її?

Особливих порад немає. Якщо людині справді цікава фотографія, то рано чи пізно вона сама навчиться обирати цікаві ракурси і ловити хороші кадри. Тим паче, що з кожним роком вдосконалюється «софт» для фотокамер, тож робити красиві кадри можна звичайним телефоном.

Вадим Постернак на церемонії нагородження «Вікі любить пам’ятки» 2018 року. Музей Шолом-Алейхема, Київ. Фото: Вячеслав Галєвський, CC BY-SA 4.0

Які побажання чи поради Ви могли б дати іншим учасникам та організаторам конкурсу?

Якщо давно берете участь у конкурсі і хочете перемогти в «кількісній» номінації, то уважно слідкуйте за видаленими світлинами через «Несвободу панорами». Такі фото, як правило, мають високий коефіцієнт. А якщо теґати Миколу Василечка, який ставить ці світлини на вилучення із Вікісховища, то можна організувати собі справжній конвеєр халявних балів :))

Отже, виходить, що порада для організаторів — будьте пильними 🙂 Дякуємо за розмову!

Примітка організаторів: насправді, ми не радимо слідувати жартівливо-серйозній пораді від героя допису не тільки з етичних міркувань, а й щоб не бути заблокованими у Вікісховищі, за повторні дії з порушення правил. І нагадуємо, що якщо ваші світлини номінували на вилучення на Вікісховищі, напишіть нам про це на пошту із посиланням на номінацію: wlm@wikimedia.org.ua. Отримані бали не пропадають, їх можна порахувати навіть якщо фото вилучене, а коли в Україні приймуть відповідне законодавство, яке враховує «публічний» простір, або авторські права на конкретну пам’ятку перестануть охоронятися, ці роботи можна буде відновити. Детальніше про «Свободу панорами» у контексті конкурсу можна прочитати тут: nofop.wlm.photo

Вадим Постернак приміряє фірмову футболку «Вікі любить пам’ятки». Фото: Роман Наумов, CC BY-SA 4.0