Інтерв’ю. Віктор Полянко: «Україна — неймовірна країна! Вона варта того, щоби її досліджувати, нею мандрувати, захоплюватися, фотографувати її й показувати іншим»
Українська частина «Вікі любить пам’ятки» триває до 31 жовтня включно — залишається трохи більше десяти днів конкурсу. Продовжуємо публікувати «ювілейні» світлини та коментарі їхніх авторів.
Біля нашого віртуального мікрофона — Віктор Полянко, багаторічний учасник та переможець, який став автором 4000 завантаженої роботи на конкурс 2024 року.
Розкажіть, будь ласка, про себе: чим займаєтеся у житті, які у вас хобі?
За освітою я математик, працюю в ІТ-секторі. Я одружений і маю двоє дітей. Ми полюбляємо всі разом подорожувати Україною — саме тому щороку знімаю чимало фото в різних куточках нашої Батьківщини, а восени відбираю потрібні для конкурсу. Полюбляємо піші гірські походи, одноденні та багатоденні (з наметами) велосипедні подорожі, а також поїздки на авто, під час яких відшукуємо цікаві місця для зупинок і екскурсій. Про подорожі я пишу на своєму блозі, який веду з 2008 року. Також ми часто граємо в настільні ігри (я маю окремий блог про шахи, де пишу про їхню історію, неймовірні різновиди гри і вплив на довколишній світ).
Ще на дозвіллі я пишу вигадані історії, які згодом переростають у книги (наразі вийшли друком три книги і ще сім у співавторстві). Також я захоплююся їздою на велосипеді — використовую його і для відпочинку, і для щоденних поїздок на роботу.
Це дуже цікаво, що ви поєднуєте такі різні сфери інтересів і робите це зі своєю сім’єю. Сподіваємося, що наступне покоління теж приєднається до конкурсу скоро 🙂 А як у вашому житті з’явилася фотографія? Чи є щось, що ви любите фотографувати найбільше?
Фотографією мене зацікавив тато. Пригадую, як у дитинстві він часто фотографував, а потім самостійно проявляв світлини у темній кімнаті з червоною лампою. Мої перші фотокамери подарував саме він, і навчив, як ними користуватися (це ще був час плівкових апаратів з ручними налаштуваннями). У 2006 році я придбав свою першу цифову камеру і відтоді став фотографувати набагато більше, адже відтоді не було обмеження на кількість кадрів, як на плівці.
Фото 2006 року із зображенням хати з села Тухолька Сколівського району Львівської області, Музей просто неба в Пирогові, Київ. Пам’ятка архітектури місцевого значення. Автор фото — Віктор Полянко.
А найбільше я полюбляю фотографувати міські та природні пейзажі, віднаходити неочікувані ракурси або ексклюзивні об’єкти. Тому в кожну мандрівку беру камеру. А також долучаюся і до інших фотоактивностей, наприклад, «30 днів на велосипеді», де протягом квітня щодня відвідую різні цікаві куточки Києва і роблю фото.
Пам’ятник на честь 600-річчя першої писемної згадки про Чернівці(фото від 20 серпня 2023 року). Автор — Віктор Полянко, CC-BY-SA-4.0
4000-не завантажене фото у конкурсі 2024 року
Ваше фото цьогоріч стало 4000-м завантаженим в українській частині конкурсу. Чи є у вас якась історія, пов’язана з цим місцем чи із самим фото?
Це фото я відзняв під час сімейної подорожі до Буковини, де ми відвідали Смугарські Водоспади та скелі Протяте Каміння. Ми три дні ходили горами, а за кілька годин до потяга влаштували прогулянку Чернівцями. Як на таке неймовірне місто, часу було дуже мало, тому я розробив кільцевий маршрут, що починався від вокзалу, проходив через центр і найвідомішу пішохідну вулицю, а також проминав міський університет. Там — що не будинок, то пам’ятка, тому Чернівці справили на нас сильне враження. І туди ще треба буде повернутися, бо так багато неймовірного лишилося поза кадром!
Примітка від організаторів: На жаль, в Україні досі відсутня «свобода панорами» — можливість легально фотографувати, змальовувати або знімати на відео твори сучасної архітектури та мистецтва, які знаходяться в громадському місці, і публікувати такі зображення без порушення авторського права.
Пам’ятник на честь 600-річчя першої писемної згадки про Чернівці, зображений тут, є щойновиявленою пам’яткою мистецтва. Його встановили 2008 року. Автор Зураб Церетелі (нар. 1934), отже його вільно не можна ні фотографувати, ні знімати. Тому «ювілейну» світлину довелося заретушувати… Підхід організаторів конкурсу до цього питання описано тут: nofop.wlm.photo
Адвокаційні зусилля ГО «Вікімедіа Україна» щодо «свободу панорами» поки не увінчалися успіхом, але є сподівання, що законодавці все ж знайдуть час урегулюванням цього питання. Тут можете прочитати більше про «свободу панорами»: freepanorama.org.ua. Також можете ознайомитися з нащою позицією щодо того чим актуальна «свобода панорами» в час війни.
Дякуємо, цікаво! А чи траплялися з вами якісь цікаві чи курйозні ситуації під час фотографування?
Так, частенько) Якось я хотів сфотографувати будинок, але він не влазив у кадр. Тоді я, дивлячись у камеру, зробив крок назад, але будинок на екрані ще був завеликий. Ще кілька кроків, і ось я роблю кадр, одночасно відчуваю, як земля вислизає з-під ніг) Далебі, задкувати до краю пагорба було не найкращою ідеєю)
Ой, то участь у конкурсі може бути ще й небезпечною! Ви — наш багаторічний учасник, а чи пригадуєте у якому році вперше взяли участь у «Вікі любить пам’ятки»? Як ви тоді дізналися про конкурс?
Це було у 2012 році. Дізнався зі сторінки Вікіпедії, яка є моїм улюбленим місцем в Інтернеті) Оскільки це був перший рік конкурсу, я пригадую довжелезні списки без фотографій — було велике бажання скоріше заповнити їх усім, що я нафотографував за попередні роки, зокрема у мандрівках.
Тоді ж я вперше дізнався, що в моєму рідному місті Олександрії є понад сотня пам’яток, тож я спеціально їздив до міста і перефотографував більшість з них (був ще один учасник, який теж чимало додав світлин з міста). Олександрія в тому першому конкурсі ввійшла до лідерів за відсотком ілюстрованих пам’яток серед міст з населенням понад 50 тисяч.
Перший конкурс — то, звісно, було щось зовсім інше… Ви вже завантажили цьогоріч більше 200 фото. Як би ви описали свою мотивацію для людей, які ще сумніваються, чи варто брати участь у конкурсі?
Моя мотивація — це симбіоз) Я неймовірно вдячний користувачам Вікіпедії, які публікують та покращують списки, бо для мене, як мандрівника, це справжній скарб, коли я планую чергову подорож і досліджую, що цікавого можна побачити там.
До 2012 року інформацію про нетуристичні місця доводилося збирати по крихтах, а все найцікавіше знаходив випадково вже на місці. Завдяки конкурсу, ця проблема зникла назавжди. Зі свого боку я дарую Вікіпедії фотографії тих пам’яток, які знаходжу під час мандрівок.
Ми дуже вдячні за цей симбіоз! А чому ви віддаєте перевагу — фотографувати будівлі зсередини чи ззовні? Чому?
Я люблю фотографувати ззовні. Тішуся, коли вдається сфотографувати не просто будинок чи пам’ятник, а гармонійно вписати його в навколишнє середовище на світлині. Тому на моїх фотографіях часто разом з пам’яткою трапляються інші цікаві об’єкти. Особливо приємно, коли ще й освітлення вдале, хмаринки красиві, а дерева не закривають будинок, натомість слугують барвистим обрамленням.
Так, пам’ятка у її середовищі — це дійсно важливо для розуміння, такі фото теж дуже потрібні. Цього року ви вже завантажили фотографії мінімум до трьох спеціальних номінацій: «Єврейська спадщина», «Елементи екстер’єру» та «Інтер’єри». Яка зі спецвідзнак вас зацікавила найбільше?
Кожна з них цікава по-своєму. Єврейська спадщина вражає красою, яка, на жаль, часто лишається занедбаною, бо єврейська громада значно зменшилася через окупаційні режими. Інтер’єри допомагають краще розкрити приховану суть будинку. А в екстер’єрі добре передавати зовнішні акценти споруди.
А у своїх мандрах — як ви обираєте наступну локацію для фото?
Все дуже просто) Коли ми плануємо кудись поїхати (наприклад, до родичів у іншу область), я дивлюся на мапі, які міста і села є поблизу нашого шляху. Тоді на сторінці конкурсу знаходжу, що і де цікавого там є. І так посеред одноманітної кількагодинної поїздки ми вставляємо годинку екскурсії новим для нас містечком чи селом. І крок за кроком поступово ми розмальовуємо білі плями на наших звичних шляхах.
Дуже сподіваємося, що це читатимуть інші учасники, які скористаються вашими порадами для організації якісного сімейного відпочинку! Розкажіть, ще нам трохи більше, будь ласка, про свій блог із фотомандрівками. Як з’явилася ідея, як часто ви пишете пости та що саме описуєте?
Ідея прийшла ще в середині 2000-х, коли була мода на блоги. Тоді я теж хотів завести блог, але не знав про що) І якось зрозумів, що це має бути про мандрівки, яким я захоплювався ще з дитинства. Так у 2008 році я став блогером (у старому розумінні). Викладав розповіді про поточні мандрівки, а також про подорожі з минулих років, додаючи до них світлини. Зрештою, звичка подорожувати з камерою, допомогла помічати все незвичне і непересічне у будь-якому містечку чи селі, навіть якщо там немає «офіційних» пам’яток. Немає найкращих міст чи сіл. У кожному завжди знайдеться щось унікальне, щось таке, чого не побачиш більше ніде.
До 2022 року я робив публікації щонайменше раз на місяць. Зараз я тимчасово не публікую розповіді про поточні подорожі (хоча ми й продовжуємо мандрувати, а я й надалі пишу про це розповіді), бо не хочу, щоб мої світлини чи інформацію використали вороги для руйнування тих місць, де я залишив частинку свого серця.
А які побажання чи поради ви могли б дати іншим учасникам та організаторам конкурсу?
Україна — неймовірна країна! Вона варта того, щоби її досліджувати, нею мандрувати, захоплюватися, фотографувати її й показувати іншим. Тож бажаю вам невичерпного натхнення та ідей для нових подорожей з фотокамерою!
Дякуємо! Успіхів вам!