У пошуках пам’яток Миропілля, або про шкоду від неякісних списків культурної спадщини

Миропілля — село на Сумщині з двохтисячним населенням, за кілька кілометрів від кордону з Росією. Втім, порівняно з іншими селами аналогічного розміру йому пощастило: це колишнє місто, засноване раніше за Суми. Сотенне місто Сумського слобідського полку в XVII столітті, одне з найбільших міст Курської губернії в XIX столітті… завдяки цьому Миропілля має багату культурну спадщину. 23 пам’ятки, причому поряд зі звичними братськими могилами та багатошаровими поселеннями аж 15 пам’яток архітектури — цьому могли б позаздрити навіть деякі райцентри.

На додачу, всі ці пам’ятки занесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України в лютому 2020 року, а раніше взяті під охорону 1992 року — тобто незмінно охоронялися майже всі 30 років Незалежності. Здавалося б, ідеальне село для конкурсу «Вікі любить пам’ятки», чудове історичне місце поза битим шляхом.

Але натомість це показовий приклад того, наскільки складно знайти пам’ятки навіть із нібито сучасними списками.

Усе почалося з листа одного з учасників конкурсу «Вікі любить пам’ятки», який скаржився, що відвідав Миропілля, але не може зрозуміти, які саме із зроблених ним світлин ілюструють саме пам’ятки. На місцевості він не зміг ідентифікувати пам’ятки, бо на них немає жодних табличок. Спроба порівняти свої світлини з завантаженими іншими користувачами також провалилася, бо одна й та сама будівля могла ілюструвати одразу декілька, здавалося б, різних пам’яток.

Оргкомітет конкурсу почав аналізувати… і зрозумів усю глибину проблеми.

Наприклад, один з учасників визначив, що ця будівля є корпусом № 2 земської лікарні (ідентифікатор 59-223-0090) Інший учасник встановив, що ця будівля є земською школою (ідентифікатор 59-223-0074) Насправді ж ця будівля є лавкою (ідентифікатор 59-223-0075). При цьому під ідентифікатором лавки були завантажили дві інші будівлі: колишню лабораторію та будинок по вулиці Сумській, 72 (обидві з яких не є пам’ятками). І це скоріше правило, ніж виняток: така ж проблема була майже з кожним об’єктом у Миропіллі, окрім хіба головної пам’ятки села — Миколаївської церкви (яку просто не було з чим сплутати, бо стара церква там лише одна).

Перше джерело проблеми виявилося доволі простим: ще в 1968 році до Миропілля приєднали села Студенок та Пенянка, але списки застигли десь у ті далекі часи. Нумерація будинків з огляду на об’єднання сіл відтоді змінилася, але укладачі списків, схоже, не дуже про це піклувалися. Деякі пам’ятки записані на якусь стару адресу, яка давно не відповідає дійсності: наприклад, будинок купця Слитіна (ідентифікатор 59-223-0069) записаний по вулиці Сумській, 2 (це в’їзд до села з боку Запсілля), а насправді він на вулиці Сумській, 33 (на центральній площі села). Пам’ятка ж з ідентифікатором 59-223-0060 просто записана як «Особняк II пол. XIX ст.» без адреси — не дивно, що знайти її на місцевості було особливо складно. Зрештою, більшість об’єктів не зберегли оригінального призначення: може, й було б логічно розташувати поліклініку в будівлі колишньої земської лікарні, але насправді вона в будівлі особняка Глуховцева.

Усвідомивши проблему, ми почали шукати її рішення.

У більшості випадків запити до місцевих органів влади допомагали отримати більш точну інформацію. Ми звернулися до місцевої ради, району й області. У відповідь отримали або такі самі списки, як у Державному реєстрі, або стару версію цих списків (де, зокрема, Сумська вулиця ще носила ім’я Леніна, та були ще деякі відмінності), або ж узагалі жодної відповіді. Облікових карток цих пам’яток же не виявилося ні в кого.

Часто сайти краєзнавців чи мандрівників, або картографічні ресурси (такі як OpenStreetMap, Wikimapia або Google Maps) допомагали ідентифікувати пам’ятки. Тут же ми знайшли багато плутанини, а добре резюмував ситуацію детальний огляд з фото з поїздки до Миропілля з таким фрагментом.Жителі майже нічого не можуть розповісти про свої красиві будинки і згадати їх історію. Навіть працівник освіти, який мені зустрівся після наради сіячів розумного, доброго, вічного, напередодні навчального року, порадив знайти інформацію у Вікіпедії. Коло замкнулося.

На щастя, спільними зусиллями, аналізом кількох джерел та методом виключення вдалося знайти справжнє розташування пам’яток. З одного боку, Звід пам’яток історії та культури України. Сумська область дав доволі детальні описи частини (але чомусь не всіх) пам’яток. Не обійшлося й тут без плутанини: частина пам’яток залишилася поза увагою, а натомість описано низку об’єктів, що не охороняються як пам’ятки (як-от будинок письменника Гната Михайличенка), плюс дві пам’ятки (можливо, через друкарську помилку) змішано в один опис. Хоча звід і не містить фото, більшість об’єктів описані настільки ретельно, що текст дозволяє однозначно ідентифікувати пам’ятку. З іншого боку, генеральний план авторства Миропільської сільської ради] разом із пояснювальною запискою дав розташування також більшості пам’яток, хоча й теж не без дивних відхилень (наприклад, записали пам’яткою колишній паровий млин Білогірського монастиря, який не має і не мав охоронного статусу). Розібратися з братськими могилами допоміг  Перелік облікових карток військових поховань. Зібравши інформацію з цих джерел докупи, зіставивши її з наявними світлинами та з мапами, вдалося зрештою ідентифікувати всі пам’ятки та пов’язати всі фото з правильними об’єктами.

На жаль, картина виявилася не дуже втішна. Земська лікарня, яку в 2020 році заніс до реєстру Мінкульт і під виглядом якої ми отримували світлини кількох різних будівель, насправді була розібрана на цеглу ще в 1990-ті. На аерофотознімках 1995 року ще можна знайти її сліди, на сучасній же зйомці від неї геть нічого не лишилося. Щось подібне чекало й на будинок священика: Миропільська сільрада в ході інвентаризації виявила, що його «вже немає» — і це при тому, що він мав знаходитися метрів за 200 від власне будівлі сільської ради. Ще три пам’ятки під загрозою — колишня чоловіча гімназія вже перетворилася на руїну й заросла деревами, а дзвіниця Спасо-Преображенської церкви та її церковно-парафіяльна школа (саму церкву знищила радянська влада) поступово руйнуються.

Неналежний облік пам’яток шкодить усім.

Якщо саме Міністерство не знає, де ж знаходиться пам’ятка та що саме перебуває під охороною, годі й говорити про те, що ця пам’ятка буде належно охоронятися. Як можна було взяти під охорону зруйнований 25 років тому комплекс і не звернути на це уваги? Чому ніхто не помічав, що буквально на площі перед сільрадою «вже немає» пам’ятки, яка всі ці роки мала охоронятися?

Якщо Державний реєстр нерухомих пам’яток України містить неякісні дані, туристи, фотографи, укладачі путівників та й просто гості села не зможуть належно оцінити та зрозуміти історичну спадщину Миропілля. За браком точної інформації Інтернетом гуляють різні здогадки, переважно помилкові.

Якщо місцева влада також не цікавиться пам’ятками й не може знайти облікових карток на них, краєзнавцям важко досліджувати й популяризувати культурну спадщину, і немає просвітницької діяльності серед місцевих жителів. От і доводиться миропільчанам відсилати гостей до Вікіпедії, бо вони самі не знають пам’яток свого села.

І, на жаль, це не єдиний випадок — повідомлення про неточності в офіційних списках чи про фактичну відсутність пам’яток нам надходять регулярно, хоча проблема Миропілля найбільша за масштабом.

У Вікіпедії Миропіллю пощастило: його культурна спадщина віднині добре задокументована, з описами, адресами й координатами, у статті про село та в конкурсних списках. І хоч за підсумками перевірки лише 12 з 23 об’єктів мають правильні ілюстрації, сподіваємося, учасники конкурсу «Вікі любить пам’ятки» закриють прогалини, що лишилися (а то й — чому б не помріяти? — хтось знайде в своєму архіві світлини втрачених пам’яток). Сподіваємося, тепер Миропіллю пощастить і в житті, і на його пам’ятки для початку бодай встановлять охоронні таблички та оприлюднять облікові картки, а слідом сприятимуть дослідженню цих пам’яток та їх реставрації.

Конкурсний перелік пам’яток Сумщини: sm.wlm.org.ua

Щоб оперативно стежити за новинами, підписуйтеся на нас у соцмережах:

• Facebook
• Instagram
• Twitter