Представляємо переможців міжнародного фотоконкурсу Wiki Loves Monuments 2018
Аліреза Ахлаґі провів купу часу всередині знаменитої мечеті Шейха Лютфалли, щоб зробити фото, яке очолює цей перелік. Чому? Він увійшов точно опівдні, якраз коли будівлю мали закривати на дві години. Йому вдалося переконати охоронців мечеті все одно пропустити його, хоча вони сказали йому, що мусять закрити його всередині, аж поки будівлю знову не відкриють. «Я був сам-один і робив знімки», сказав він.
Одним з плодів його праці стало те, каже він, що поки будівля була зачинена, також вимкнули постійну червону підсвітку, «яка руйнує прекрасні кольори стелі і вівтаря». Зусилля Ахлаґі виявилися недаремними, адже він посів перше місце у цьогорічному конкурсі.
На початку цього року Мустафа Ваад Саед подорожував до Петри у Йордані, щоб відсвяткувати свій день народження. Хоч він і фотограф-аматор, та все ж зміг посісти друге місце зі знімком, який один з членів журі назвав «магічною світлиною», яка «переповнена світлом і духовністю» і поєднує людей цього місця з «їхньою позачасовою культурною спадщиною».
Крістофер Черрінгтон робить фотографії вже понад 50 років, але цифровою фотографією зайнявся лише наприкінці минулого року. Він провів 75 хвилин у соборі, зробивши 26 індивідуальних знімків, які складають цю панораму, і поєднав їх в один, оминаючи випадкових туристів, які потрапляли в кадр.
«Ця світлина не була наслідком “хвилинної можливості”, — каже він. — Я детально планував її, перш ніж вийти з дому, розробляючи стратегії на випадок несподіваних перешкод: туристів, динамічної зміни світла і широкого кута огляду». Вкладений час приніс винагороду у вигляді третього місця на конкурсі.
Це три з п’ятнадцяти найкращих світлин цьогорічного Wiki Loves Monuments, щорічного фотоконкурсу, який внесений у Книгу світових рекордів Гіннеса як найбільший у світі фотоконкурс. У фокусі конкурсу, уже сьомого цього року, — «пам’ятки», під якими організатори мають на увазі об’єкти, визнані місцевими органами влади як такі, що мають особливу цінність для культурної спадщини.
Цьогорічний конкурс відповідає своєму статусу: понад 14 тисяч фотографів подали більше ніж 258 000 зображень. За кількістю переважають світлини пам’яток з Росії, далі Італії, Німеччини та України.
Найкращі фото були відібрані завдяки федеративній природі конкурсу, оскільки основу «Вікі любить пам’ятки» організовують на національному рівні звичайні люди. З кожної національної частини конкурсу, а всього таких п’ятдесят, на розгляд міжнародного журі потрапляє по десять фотографій. Щоб дізнатися більше про технічні деталі знімків і налаштування камери, натисніть на зображення і прогортайте до самого низу.
Ось решта переможців:
Абдул Момін, який взяв участь у конкурсі вперше, розповів нам: «Я хочу показати світові, яка красива моя країна» — і він точно саме це і зробив, завдяки своєму знімку з храму Храм Панча Ратна Говінда у Бангладеш.
Шахріяр Амін Фахім — студент-інженер, що заважає його хобі фотографа, тож він попросив нас передати всім, що треба «жити своїм життям, своїми мріями». Особливістю цієї світлини є те, що на ній є одночасно і прекрасна архітектура національної мечеті Байдул Мукаррам, і один з тих, хто підтримує її в такому вигляді. Фахім подолав понад тридцять кілометрів і прочекав дві години, перш ніж вдалося зробити вдалий знімок, на якому зображений хадем — хтось, хто присвятив своє життя службі у мечеті, — який прибирає у дворі. «У цьому фото мені подобається буденність, — сказав один з членів журі, — реалії життя того, хто прибирає будівлю щодня». На 11-у місці є інше фото з мечеті, а ще Фахім виграв 15-е місце.
П’ятиповерховий, схожий на пагоду індуїстський храм Нятапола присвячений Сіддхи Лакшмі і є частиною Світової спадщини ЮНЕСКО у місті Бактапур. За останнє століття він пережив два землетруси. Один з членів журі прокоментував це фото Нріка Кірана як таке, що «поєднує людську духовність з будівлею, створеною, щоб нас підіймати». Інший написав, що це «чудова передача взаємодії матеріальної і нематеріальної спадщини. Ця світлина однаково прекрасна і як документальний знімок, і як архітектурне фото».
Не зважаючи на візерунчасті вітражі вікон, ця будівля — колишня фабрика у Лодзі в Польщі. Один з членів журі написав про це фото, що воно «зображає взаємопов’язаність промислового спадку Європи завдяки двигуну AEG всередині прекрасно оформленої польської будівлі. Світлину вирізняють світло і м’які кольори».
Ця похмура, тривожна і депресивна світлина належить авторству Михаїла Прохорова, який сподівається, що вона послужить пересторогою про загрози, з якими стикається більшість культурних пам’яток у віддалених північних регіонах Росії. Фото зроблене у Кенозерському національному парку, за тисячу кілометрів від його домівки, і Прохоров пише, що воно «справило на мене глибоке враження; таке змішане почуття — воно прекрасне і трагічне водночас. Багато пам’яток на зразок цієї майже невідомі».
Марк Тосо хотів «зіставити позачасовість і вічність мистецтва, вирізьбленого в камені», і цілу ніч чекав, щоб це зробити. Він подав на конкурс це фото петрогліфа «Процесія» на Кедровій столовій горі у штаті Юта, США, сподіваючись покращити обізнаність людей про те, що він перебуває під загрозою зникнення, оскільки залишився за межами Національної пам’ятки «Ведмежі вуха», площу якої нещодавно зменшили.
Хоча це лише четвертий рік, що Драгос Пірвулеску бере участь у «Вікі любить пам’ятки», фотографією він займається вже близько тридцяти років. Це фото Деванського замку в Румунії було зовсім не заплановане: рано-вранці він їхав автомобілем у своє рідне місто, коли помітив такий краєвид. Він швидко звернув на обочину і зробив цю світлину, яку один з членів журі похвалив за «видовищний світанок, що надає зображенню дуже теплого візуально приємного вигляду, а перспектива згори вниз дає достатнє уявлення про те, наскільки пам’ятка височіє над містом».
Інакший погляд на національну мечеть Байтул Мукаррам, фото якої є також на п’ятому місці. Один з членів журі оцінив цю світлину за її «відмінну композицію, поєднану з майстерним контролем над світлом і кольорами. Мені особливо подобається рішення фотографа показати поточне використання пам’ятки, що додає зображенню додаткової освітньої цінності».
На цій панорамі абатської церкви святої Віри Агіннської, за словами одного з членів журі, «більше, ніж церква». «Вона дає нам сильне відчуття типової атмосфери європейського села у ранкові години, завдяки самотньому перехожому на дорозі». Фотограф Кшиштоф Ґолік розповів нам, що ця церква розташована лише за сім кілометрів від місця, це він живе, і той туманний недільний ранок видався йому ідеальною нагодою вийти на прогулянку з другом і поробити фотографії.
Максим Присяжнюк планував це чудове симетричне фото ще до відпустки у Копенгагені в Данії разом з дружиною. (Вони хотіли відкрити, як він сказав, «казкове місто» — і яке воно, хюгге!).
Західний пірс з Британії стає подібним до привида, якщо дивитися на нього у тьмяному світлі світанку. Один з членів журі написав, що пірс постає «як скелет забутого морського створіння».
Шахріяр Амін Фахім роздумував над тим, як зробити таке позачасове фото моста Гардінга у Бангладеш, упродовж майже року. І йому вдалося поєднати зимовий туман з омріяною композицією — і ще раз увійти до переліку переможців (див. також 5-е місце).
Текст цього допису написав Ед Ергарт, старший редактор Команди комунікацій Фонду Вікімедіа. Переклад, оригінал: Presenting the 2018 winners from the world’s largest photo contest.