Результати спеціальної номінації «Фотоплівка» 2023 року
Удруге у фотоконкурсі «Вікі любить пам’ятки» пройшла спеціальна номінація «Фотоплівка», присвячена світлинам об’єктів нерухомої культурної спадщини України, які зроблені плівковими фотоапаратами. 55 учасників та учасниць завантажили понад 500 фото майже 300 об’єктів. Представляємо результати.
«Організація цієї спеціальної номінації потребує іншого підходу, ніж наші більш “традиційні” спецномінації. Після того, як ми її зробили вперше 2022 року, ми зрозуміли, що дуже важливо просити в учасників дані не тільки про датування (яке система не “зчитує” автоматично, як у цифрових камер), а й про фотокамеру, плівку, об’єктив, використаний сканер тощо. Тому цього року це було прописано у вимогах до спецномінації, хоча все одно учасники вантажили багато світлин помилково», — прокоментувала Наталія Тимків, членкиня організаційного комітету, адміністраторка розділу Вікіпедії українською мовою. «Ми також занадто пізно зрозуміли, що у спеціально написаному для конкурсу онлайн інструменті WLX Jury Tool відсутній зручний вивід цієї важливої для оцінювання додаткової інформації, журі просто не бачило даних про камеру та дату світлин, а отже не могло оцінити світлину у контексті — дуже складно порівнювати фото, зроблене на початку 2000-х на “мильницю”, та зроблене на професійний плівковий фотоапарат 2023 року, якщо не знати, що це відскановане фото, зроблене “мильницею”.
Отримавши коментарі від журі, що спершу варто зосередитися на цінності кадрів для самої Вікіпедії, перш ніж оцінювати навіть технічні параметри світлин, як-от, цілісність самої пам’ятки, незворотність змін у ній, реставрації тощо, втрачені краєвиди через новобудови тощо, ми розширили журі спецномінації, додавши туди трьох вікіпедистів, щоб мати змогу сформувати шортлист для оцінювання, який відображав би цей параметр».
Повний склад журі спеціальної номінації (абетково):
- Наталія Ластовець — дописувачка української Вікіпедії, волонтерка, призерка та учасниця «Вікі любить пам’ятки» попередніх років;
- Антон М. (творчий псевдонім) — автор контенту, учасник «Вікі любить пам’ятки»;
- Мирослав Переймибіда — волонтер, призер та учасник «Вікі любить пам’ятки» попередніх років;
- Сергій Петров — історик, журналіст, фотограф, документатор російських воєнних злочинів на Харківщині та дописувач української Вікіпедії;
- Андрій Чекановський — історик, археолог, фотограф. Член Національної спілки фотохудожників України;
- Mark Volkoff (творчий псевдонім) — професійний фотограф, учасник «Вікі любить пам’ятки» попередніх років.
Десятка світлин, яка набрала найвище балів за оцінками журі, представлена нижче. Світлини погруповані за категоріями — «Втрачене неповторне» (світлини втрачених пам’яток), «Історичні кадри» (суттєво перебудовані пам’ятки; незворотні зміни у пам’ятці чи її навколишньому середовищі), «XX століття на плівці» (фото XX століття, якщо відсутні кардинальні зміни станом на зараз) та «Сучасність на плівці» (пам’ятки фіксуються з 2001 року, відсутні суттєві зміни).
«Втрачене неповторне»
У цій категорії відзначено роботу із зображенням хати з села Тухолька Сколівського району Львівської області, Пирогів, Київ. Пам’ятка архітектури місцевого значення. Автор фото — Віктор Полянко.
6 червня 2006 року він провів літній день, фотографуючи об’єкти «Музею просто неба в Пирогові» на плівкову камеру Kodak KB10, а вже через кілька місяців ця хатка згоріла. У статті української Вікіпедії про втрату пам’ятки написано так: «15 вересня [2006 року] внаслідок займання згоріли різьблена гуцульська хата 1908 року з с. Тухолька Сколівського району Львівської області, а також дві традиційні господарські будівлі. (…) Спеціалісти МНС назвали причини пожеж — умисний підпал». Станом на зараз це єдине фото цієї пам’ятки у Вікісховищі. Більше про ту мандрівку Віктора можна прочитати за посиланням.
«Це фото — це той самий “Головний Момент”, заради якого взагалі варто проводити цей конкурс. Якщо говорити практично, то у в 2006 році не у всіх були мобільники з камерами або хоча б цифрові фотоапарати. І загалом, фотографувати “якісь старі хати” тоді було не дуже доцільно, адже проявка фотоплівки, може, і безкоштовна, а от друк коштував гроші…. Фотосесія Віктора дала цінні кадри, хоча тоді це могло видатися дуже нетиповою справою», — прокоментувала Ольга Крезуб, членкиня організаційного комітету конкурсу.
«Історичні кадри»
Перше місце
У цій категорії найбільше балів журі набрала світлина із видом на Успенську церкву у селі Осинове. Автор — Андрій Шейко.
Фото зроблене 2007 року з південно-східного напрямку. Зараз храм частково відреставрований і має інший вигляд. Цю ж роботу також відзначено як найкращу світлину Луганської області 2023 року.
Свою мотивацію до участі Андрій Шейко прокоментував так: «хочу поділитися своїми кращими старими фото на фотоплівці з тими, кому це цікаво».
Член журі Андрій Чекановський прокоментував світлину так: «Корисність і оригінальність оцінена як для об’єкта, який зазнав руйнівної модернізації, що змінила його стиль».
Нижче, для ілюстрації змін у пам’ятці, представлено не плівкове фото із зображенням цієї самої церкви, з майже того самого ракурсу, від 1 листопада 2015 року. Автор — Вячеслав Непран, світлину теж завантажено у рамках конкурсу 2023 року.
Успенська церква. Осинове, Луганська область (2015 рік)
Фото: © Вячеслав Непран, CC BY-SA 4.0
Друге місце
На другому місці у цій категорії у рейтингу журі опинився вітряк із села Юнаківка Сумського району Сумської області, Пирогів, Київ. Дата фото — 6 червня 2006 року. Автор фото — Віктор Полянко.
Журі відзначило, що ця світлина показує ще цілі «крила» у Пирогівських вітряків. Нижче, для порівняння, представлено не плівкове фото із зображенням вітряків від 21 жовтня 2012 року.
Вітряк із с. Юнаківка Сумської області. Пирогів, Київ (2012 рік)
Фото: © Сергій Криниця, CC BY-SA 4.0
Третє місце
Третє місце у цій категорії посіла світлина із зображенням Успенської церкви у Бахчисараї, Крим. 1986 рік. Автор фото — Сергій Тарабара.
Андрій Чекановський зауважив, що «кадр знятий ще до побудови каплиці над входом. Він цінний, як зображення пам’ятки до перебудови».
Нижче, для порівняння, представлено не плівкове фото із загальним видом на комплекс Успенського печерного монастиря від 16 жовтня 2000.
Комплекс Успенського печерного монастиря. Бахчисарай, Крим (2000 рік)
Фото: © Євген та Ольга Махоньки, CC BY-SA 4.0
«XX століття на плівці»
Перше місце
За оцінками журі на першому місці цієї категорії є фото із зображенням палацу «Дюльбер» у Кореїз, Крим, зроблене 6 червня 1993 року. Автор фото — Андрій Дідківський.
Андрій поділився своєю мотивацією про участь у спецномінації так: «Поїздка ще школярем у Крим для мене була подією. Тому я добре пам’ятаю всі кадри з тієї поїздки. Мені не потрібно було переглядати плівки, щоб підібрати кадри, які виставити на конкурс».
Пам’ятка архітектури національного значення (охоронний номер 010011 ). У перекладі з кримськотатарської слово «Дюльбер» (крим. dülber) означає «красивий», «чарівний». Палац, побудований в романтичному мавританському стилі, це білосніжна будівля зі сріблястими куполами, арковими вікнами та зубчастими стінами. Його прикрашають синій орнамент та кольорова мозаїка. Завдяки своїй білизні палац чітко виділяється на тлі Кримських гір. Над головним входом до палацу арабською в’яззю виведено напис: «Нехай благословить Аллах тих, хто увійшов сюди».
Член журі Андрій Чекановський про роботу сказав так: «У кадрі є плівкова “ламповість” і присмак часу».
Друге місце
 корпус 1986 рік.jpg)
Робота із зображенням графського (світського) корпусу Ханського палацу в Бахчисараї, Крим, посіла друге місце у категорії. 1986 рік. Автор фото — Сергій Тарабара.
Пам’ятка архітектури національного значення (охоронний номер 010077/3).
Третє місце
На третьому місці опинилася світлина із зображенням Катерининської церкви у Чернігові. Фото датується 90-ми роками XX ст. Автор фото — Сергій Тарабара. Світлина демонструє, що ні пам’ятка, ні місцевість навколо неї майже не змінилися за останні тридцять років.
«Сучасність на плівці»
Перше місце
Фото із зображенням вітряка із села Кудряве Охтирського району Сумської області, Пирогів, Київ, посіло перше місце у цій категорії. Інфрачервоний спектр, дата — 8 червня 2023 року. Автор фото — Руслан Грибюк.
Друге місце
На другому місці опинилася робота із зображенням Іоана-Богословської церкви у селі Великий Браталів Житомирської області, зроблена 13 жовтня 2022 року. Це перше зображення цієї пам’ятки на Вікісховищі. Автор фото — Іван Садовий.
Третє місце
Чорно-біла робота із зображенням Миколаївської церкви з села Городище Менського району Чернігівської області, Пирогів, Київ, посіла третє місце за балами журі у цій категорії. Дата світлини — 16 червня 2023 року. Автор фото — Руслан Грибюк.
Руслан розказав, що для нього «фотографія — це щось незвичайне, машина часу, про яку мріяли романтики та письменники фантасти, можливість зупинити час, зазирнути в минуле, побачити людей та речі такими які вони були в певний момент історії. Моє зацікавлення викликає те, як змінювались методи та технології отримання світлин; фотографи, які працювали в різних країнах XX століття допомагають побачити реальність того часу, їхнє життя та творчий шлях є об’єктом моїх досліджень та навчання.
З дитинства я любив малювати, навчався в художній школі та училищі, фотографувати почав в 12 років на фотоапарат “Смена Символ”. Мій батько був фотографом, і в нашій родині було багато гарних світлин як чорно-білих, так і кольорових. Також були фотоапарати, плівки, реактиви та інші атрибути плівкової фотографії 80—90-х років. А мама подорожувала та привозила фотокартки з різних країн світу: США, Японія, екзотичні острови в океані, які ми з сестрою любили розглядати. Це було щось неймовірне, кольори були казкові, насичені та яскраві, недоступні в наших широтах.
Фотоапарат, об’єктив — це живі істоти які мають свій характер, малюнок, дух. Життя рухається і прогрес робить своє діло, фотограф тепер кожен, мобільні телефони мають камеру, цифрові фотоапарати з кожним роком б’ють рекорди по мегапікселях, динамічному діапазону, ISO та іншим показникам — і це чудово. Мені не здається, що є переваги у цифрової фотографії над плівковою або навпаки, я користуюся різними системами та камерами, та в кожній є свій шарм та неповторний малюнок. Це як в живописіЖ один і той же сюжет картини написаний олійними фарбами буде відрізнятись від картини написаної акварельними, пензликом від мастихіна і т.д.
Мені цікаво експериментувати, щоб побачити навколишній світ не таким яким він є, а яким може бути. Різні методи фотографування та технології якраз в цьому допомагають. Подивитись на звичні речі, події та місця по іншому — це дуже цікаво та захопливо. Також мене мотивують та заряджають на результат безліч цікавих людей, фотографів, які люблять цю справу та мають свій стиль подачі реальності не схожий на щось буденне. Кольори, тон, півтон, художня та емоційна складова світлин — от що приваблює мене та надихає і далі займатись цією справою. Сам процес фотографування мені подобається не менше за світлини, а з фотоапаратом приємно прогулятись містом чи парком, лісом та річкою. Я таким чином відпочиваю та насолоджуюсь: як рибалка, який сидить на березі річки з вудкою незважаючи на результат — спіймав щось чи ні».
Журі відзначило правильне освітлення та стан неба, хоча й зауважило недоліки щодо композиції.
Ці та інші світлини, відзначені у конкурсі 2023 року, можна переглянути на Вікісховищі за посиланням.
Для контексту: