Інтерв’ю. Віталій Ященко: «Найбільше я люблю фотографувати вулиці міст. Кожне місто — це унікальний організм, що живе своїм життям. Міста постійно розвиваються або занепадають. Дуже круто фільмувати моменти життя, що відображають людей, атмосферу або архітектуру»
Залишається рівно тиждень до завершення української частини «Вікі любить пам’ятки» — власні фото та відео можна подавати на конкурс до 31 жовтня включно. Продовжуємо публікувати «ювілейні» світлини та коментарі їхніх авторів.
Віталій Ященко став автором 5000-го, 11000-го та 15000-го завантажених фото на конкурс 2024 року. Пропонуємо познайомитися із ним ближче.
Віталій Ященко. Фото з дозволу автора
Розкажіть, будь ласка, про себе. Які у вас хобі, чим займаєтеся?
Мене звати Віталій Ященко, я тривалий час захоплююся фотографією. Це моє хобі, але крім цього, я також люблю подорожувати і відкривати нові місця. Мене цікавлять технології, архітектура та природа, тому я часто поєдную ці захоплення під час своїх фотосесій.
А як у вашому житті з’явилася фотографія? Що любите фотографувати найбільше?
У мого батька був Зеніт. Він виглядав фантастично, важкий, з великою кількістю кнопочок та написів. Мені подобалось у ньому все — навіть той неповторний запах техніки та шкіряної кобури. Батько давав мені його для моїх перших фотографій. Кожного разу потрібно було завести затвор, а потім, коли натискав на кнопку, камера, як у кіно, клацала. Перші свої фотографії я робив у Київському зоопарку.
Найбільше я люблю фотографувати вулиці міст. Кожне місто — це унікальний організм, що живе своїм життям. Міста постійно розвиваються, або занепадають. Дуже круто фільмувати моменти життя, що відображають людей, атмосферу або архітектуру.
Братська могила, пам’ятний знак полеглим воїнам-односельчанам. Білоусівка, Полтавська область (фото від 26 червня 2024 року). Автор — Віталій Ященко, CC-BY-SA-4.0
5000-не завантажене фото у конкурсі 2024 року
Ваша світлина цього року стала 5000-им завантаженням в українській частині конкурсу. Розкажіть, будь ласка, більше про це місце та історію створення фото
Фото було зроблено у мальовничій Білоусівці, селі, що знаходиться в Лубенському районі Полтавської області. Це місце відіграло певну роль у подіях, пов’язаних із Київським котлом (також відомим як Київська операція) під час Другої світової війни, у вересні 1941 року.
Київський котел став однією з найбільших і найтрагічніших битв Другої світової війни, коли німецькі війська оточили та взяли в полон понад 600 тисяч радянських солдат.
Після того, як німецькі танкові групи Гудеріана та Клейста оточили Південно-Західний фронт в районі Лохвиці, військові радянські частини 5-ї та 21-ї армій намагалися вирватися з кільця. Саме в цій місцевості відбувалися тяжкі бої. Фото Братської могили — безмовний свідок, що нагадує про події того часу.
Примітка від організаторів: На жаль, в Україні досі відсутня «свобода панорами» — можливість легально фотографувати, змальовувати або знімати на відео твори сучасної архітектури та мистецтва, які знаходяться в громадському місці, і публікувати такі зображення без порушення авторського права.
Ця братська могила є пам’яткою історії місцевого значення, охоронний номер 2980-Пл. Пам’ятник встановлено 1965 року і у нас відсутні дані про його авторів, отже його вільно не можна ні фотографувати, ні знімати. Тому «ювілейну» світлину довелося заретушувати… Підхід організаторів конкурсу до цього питання описано тут:nofop.wlm.photo
Адвокаційні зусилля ГО «Вікімедіа Україна» щодо «свободу панорами» поки не увінчалися успіхом, але є сподівання, що законодавці все ж знайдуть час урегулюванням цього питання. Тут можете прочитати більше про «свободу панорами»: freepanorama.org.ua. Також можете ознайомитися з нащою позицією щодо того чим актуальна «свобода панорами» в час війни.
Свято-Миколаївська церква. Пустовійтівка, Сумська область (фото від 4 лютого 2024 року). Автор — Віталій Ященко, CC-BY-SA-4.0
11000-не завантажене фото у конкурсі 2024 року
Інша ваша світлина теж стала ювілейною — 11000-ою. Розкажіть нам і про неї, будь ласка.
Вперше побачивши Свято-Миколаївську церкву я був вражений її величністю та монументалізмом. Архітектор виконав всі деталі у цеглі так, що вона виглядає, наче вирізьблена з дерева.
Згодом я дізнався, що вона була спроєктована Носовим Сергієм Васильовичом, відомим архітектором Полтавського Земства та Полтавської Єпархії. Виявилось, що за його проєктами побудовані багато споруд у Полтаві, Лубнах, Ромнах, тому, зацікавившись його проєктами, планую у майбутньому їх відвідати.
Пам’ятник Петрові Калнишевському. Пустовійтівка, Сумська область (фото від 11 березня 2024 року). Автор — Віталій Ященко, CC-BY-SA-4.0
Примітка від організаторів: пам’ятник Петрові Калнишевському встановлено 1991 року, пам’ятка історії місцевого значення, охоронний номер 2245-См. Проєкт архітекторів Василя Бородая та Ростислава Синька. На світлині видно тільки обриси пам’ятника.
Перше фото Сумської області завантажене у конкурсі 2024 року
Ми б іще хотіли дізнатися більше про іншу вашу роботу звідти ж, яка стала першою завантаженою із Сумської області цього року. Фото вийшло дуже артистичним
Ця світлина — результат справжнього збігу обставин. Ми з друзями вирішили відвідати Оксютинські кургани. Виїхали досить пізно, біля курганів сонце вже сідало, час було повертатися, і ми вирішили їхати додому іншим шляхом, через мальовничі краєвиди долини Сули. Шлях проходив через село Пустовойтівка, Батьківщина Петра Калнишевського — останнього кошового отамана Запорозької Січі, символу незламності й боротьби за свободу України,тому виникла ідея доїхати до його монументу.
Сідало сонце, небо вибухнуло неймовірними кольорами. Монумент Калнишевського стояв, ніби вартовий, що пильно вдивляється в горизонт, охороняючи ці землі. Цей момент був настільки величним, що неможливо було не закарбувати це чарівне видовище.
Це дуже цікаво! Ще з «ювілейних» залишилося 15000-не фото, розкажіть і про нього, будь ласка
Вид з двору на коридор навчального корпусу земської школи. Варва, Чернігівська область (фото від 25 травня 2024 року). Автор — Віталій Ященко, CC-BY-SA-4.0
15000-не завантажене фото у конкурсі 2024 року
Це фото належить до серії інтер’єрів та екстер’єрів, яка ілюструє, як була побудована земська школа. На початку ХХ століття Варвинщина входила до складу Полтавської губернії, Лохвицького повіту. За підтримки земства та громади тут збудували всі типи земських шкіл за проектами Опанаса Сластіона в стилі українського модерну. Однокомплектна школа з’явилася в Макушисі, двокомплектна — у Світличному, трикомплектні — в Гнідинцях, Озерянах і Остапівці, а у Варві — чотирьохкомплектна.
На сьогодні у проєкті «Вікі любить пам’ятки» представлено лише чотири школи, хоча є надія, що до конкурсу долучаться всі сім. Цікаво, що п’ять із цих шкіл досі функціонують як навчальні заклади, що становить на сьогодні близько 40% від усіх діючих шкіл Лохвицького земства.
Особливої уваги заслуговує саме Варвинська земська школа, яка виділяється тим, що єдина побудована як чотирьохкомплектна. Зазвичай найбільшими були трикомплектні школи. Якщо поглянути на фасад Варвинської школи, вона виглядає як класична земська будівля. Але справжній секрет розкривається на шкільному подвір’ї — тут видно добудований навчальний корпус. Фотографія з двору показує, що вікна, двері та оздоблення цієї частини школи відрізняються від оригінальної споруди.
Ця прибудова, якій уже понад 100 років, була зроблена на ранньому етапі існування школи. Саме вона перетворила трикомплектну школу на чотирьохкомплектну, якою вона є і сьогодні.
Портик земської школи. Варва, Чернігівська область (фото від 25 травня 2024 року). Автор — Віталій Ященко, CC-BY-SA-4.0
А чи траплялися з вами якісь пригоди під час фотографування?
Дивно виглядають ситуації, коли під час фотографування пам’ятників Другої світової війни місцеві жителі намагаються довести тобі, що це секретний об’єкт і його фотографувати заборонено. Є навіть такі, що викликають поліцію, але зазвичай, коли дізнаються для чого це, розказують багато цікавих деталей та допомагають з необхідною інформацією.
Коли ви вперше взяли участь у «Вікі любить пам’ятки»? Як тоді дізналися про конкурс?
У 2023 році через один із місцевих телеграм каналів дізнався про конкурс та вирішив взяти участь. Переглянув свіжі архіви та завантажив фото. Було приємною несподіванкою стати номінантом у категорії «Нові учасники конкурсу».
Ви вже завантажили більше 600 фото цьогоріч — це дійсно вражає! Як би Ви описали свою мотивацію для людей, які ще сумніваються, чи варто брати участь у конкурсі?
Я прагну, щоб люди змогли дізнатися більше про цікаві та визначні місця України. Особливо про ті, де історія залишила багато білих плям. Участь у конкурсі дозволяє зібрати цікавий матеріал, який, можливо, буде використовуватися в майбутньому. Це дуже важливо саме зараз, коли кожен з пам’ятників, або історичних місць, може бути знищений чи зруйнований.
Участь у конкурсі — це не про змагання, а про натхнення красою природи та архітектури, та поглиблення знань з історії рідного краю, тому варто спробувати, навіть якщо ви тільки починаєте.
Чи ви любите більше фотографувати зсередини чи ззовні будівлі? Чому? Які особливості?
Деталі дуже важливі для мене. Вони наче книга — можуть багато що розповісти. У будівлях цікавинки знаходяться як всередині, так і зовні. Мені подобається фотографувати як інтер’єри, так і екстер’єри.
Зовнішні знімки дозволяють показати загальний вигляд архітектури, а внутрішні — передати атмосферу та деталі інтер’єру. Кожен з цих типів фотографії має свої особливості та вимагає свого підходу.
Ви вже завантажили фотографії мінімум до трьох спеціальних номінацій: «Єврейська спадщина», «Елементи екстер’єру» та «Інтер’єри»? Яка із спецвідзнак вас зацікавила найбільше?
Цього року я зацікавився земськими школами Лохвицького повіту. Вони були побудовані у стилі українського модерну за проектом Опанаса Сластьона на території 3 областей (Чернігівської, Полтавської, Сумської). У рамках цього проекту Лохвицьке земство за 4 роки побудувало 54 школи. Вражає те, що це було більше 100 років тому. А ще те, що незважаючи на типові проекти, кожна школа унікальна. Я намагався подати серію фотографій шкіл, у категоріях інтер’єру та екстер’єру.
Мене дуже вразив стан шкіл у деяких місцях. Вони закинуті та починають руйнуватись, як природою, так і вандалами. З іншого боку — це нагода дізнатись, як вони були побудовані, що в них знаходиться в середині, які технології були використані при будівництві.
Категорія «Єврейська спадщина» цікава тим, що на території України завжди проживало багато євреїв, і вони залишили значний відбиток на культурі, архітектурі та атмосфері багатьох міст України.
Так, ситуація із земськими школами турбує… А як ви обираєте наступну локацію для своїх фото? Під час ваших фотоекспедицій, що обов’язково має бути у вашому «рюкзачку»?
Локацію я обираю випадково. Відкриваю карту та дивлюсь, де ще я хочу побувати, що я чув про ці місця. Далі намагаюсь зібрати інформаційний матеріал. Будую маршрути та планую таймінг подорожі.
У моєму рюкзаку завжди є вода, невеликий перекус, монопод, запасні батареї, та кишенькові освітлювальні пристрої.
Віталій Ященко. Фото з дозволу автора
Чи були у Вас якісь труднощі, коли Ви вперше завантажували світлину на конкурс? Які поради чи побажання Ви можете дати новачкам конкурсу?
Перші завантаження трохи бентежили, оскільки я не був впевнений у форматах та вимогах. Моя порада новачкам — не боятися помилок і просто діяти, поступово набуваючи досвіду. Головне — це натхнення і бажання вдосконалюватися.
Які побажання чи поради Ви могли б дати іншим учасникам та організаторам конкурсу?
Я б побажав іншим учасникам не зупинятися на досягнутому і завжди випробовувати нові техніки та ідеї. Організаторам хочу подякувати за можливість участі та професійну організацію конкурсу, а також закликати до більшої популяризації культурних та історичних цінностей.
фото з дозволу автора
Дякуємо за цікаву розмову! Успіхів!