Інтерв’ю. Марина Охріменко: «Фотографування пам’яток для мене — це не просто фіксація об’єкта, а спосіб “задокументувати” його історію та красу мовою світла й тіні»
До 31 жовтня триває українська частина конкурсу, а ми продовжуємо знайомство з учасниками та переможцями «Вікі любить пам’ятки». Марина Охріменко долучилася до конкурсу цього року вперше, а її робота стала 11 000-м завантаженим фото.
Фото з дозволу авторки
Пані Марино, дуже раді вітати вас у нашій віртуальній студії. Для початку, розкажіть, будь ласка, трохи про себе, ваші хобі, чим займаєтеся професійно.
Зараз мій професійний та особистий інтерес нерозривно пов’язаний із культурною спадщиною. Я завершую навчання в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв за спеціальністю «Музеєзнавство, пам’яткознавство», що дає мені глибоке розуміння процесів збереження та популяризації нашого надбання. Паралельно я працюю головним спеціалістом департаменту захисту та збереження культурної спадщини Міністерства культури та стратегічних комунікацій України. Це щоденна праця, яка вимагає не лише знань, а й справжньої відданості справі.
Що ж до хобі, то це, безумовно, подорожі Україною та фотографія, які чудово доповнюють мою професійну діяльність. Фотографування пам’яток для мене – це не просто фіксація об’єкта, а спосіб «задокументувати» його історію та красу мовою світла й тіні.
Це все нам дуже відгукується! А як у вашому житті з’явилася фотографія?
Фотографія з’явилася в моєму житті досить давно, ще зі шкільних років. Але справжнім захопленням вона стала тоді, коли я усвідомила, що фото може слугувати не лише для знімків на пам’ять, а й для глибокого дослідження. Спочатку це були просто світлини для особистого архіву, але згодом, коли я почала працювати зі спадщиною, я зрозуміла її значний потенціал як засобу популяризації та, що найважливіше, — фіксації стану об’єктів для збереження історичної пам’яті, особливо в наш час.
А що ви любите фотографувати найбільше? Ви любите більше фотографувати зсередини чи ззовні будівлі? Чи є якісь особливості?
Моя найбільша любов у фотографії — це архітектурні пам’ятки, особливо культові споруди (церкви, костели) та старовинні палаци, замки. Мені подобається фотографувати великі монументальні об’єкти, які мають відчутну історію, що викарбувана в камені.
Переважно я фотографую ззовні будівель, адже доступ усередину часто обмежений. Проте інтер’єрна зйомка приваблює не менше. Знімати в приміщенні складніше, оскільки освітлення там зазвичай недостатнє або нерівномірне.
Церква Святого Юра. Дрогобич, Львівська область. Фото: Марина Охріменко, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0
Ваше фото стало 11 000-м завантаженим у конкурсі. Розкажіть, будь ласка, про це місце і фото детальніше.
Фотографія, про яку йдеться, — це зображення церкви Святого Юра в Дрогобичі Львівської області, однієї з дерев’яних церков, занесених до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Церква Святого Юра є яскравим прикладом сакрального будівництва. Це не просто будівля, а шедевр народної архітектури, де кожна деталь, від ґонтового даху до витонченого різьблення, свідчить про глибокі традиції та майстерність. Саме це фото було зроблено під час подорожі до Дрогобича 18 травня 2025 року, у Міжнародний день музеїв.
А чи траплялися з вами якісь цікаві чи курйозні ситуації під час фотографування?
Кожна подорож — це маленька пригода. Одного разу, коли я фотографувала оригінальну будівлю в селі Закарпатської області, мене помітив місцевий житель, який почав забороняти мені робити фото. Довелося довго пояснювати йому про те, що я фотографую з метою дослідження культурної спадщини.
Ви цього року вперше взяли участь у «Вікі любить пам’ятки». Як ви дізналися про конкурс? Що спонукало вас взяти участь?
За конкурсом «Вікі любить пам’ятки» я спостерігаю давно — це одна з наймасштабніших ініціатив у сфері фіксації спадщини. Взяти участь у цьому році мене спонукало поєднання професійної діяльності та бажання поділитися значною кількістю зібраних, але ще ніде не опублікованих фото та відео пам’яток. Участь у «Вікі любить пам’ятки» — це спосіб зробити внесок у спільну справу, надати доступ до візуальної інформації мільйонам людей. Я вже завантажила понад 200 світлин і відео. Сподіваюся, встигну додати ще, щоб загальна кількість сягнула тисячі. А вже в наступному році хотіла б долучитися до організаторів конкурсу або навіть журі.
Наш проєкт завжди радий новим волонтерам! А чи ви бачили фото минулорічних переможців українського чи міжнародного етапів? Які світлини вам сподобалися, чи запам’яталися? Чому?
Найбільше мене вразили фотографії пошкоджених або зруйнованих об’єктів культурної спадщини, оскільки це не просто зображення, а документування воєнних злочинів російської федерації та свідчення стійкості нашого народу. Фотографії таких пам’яток, як Одеський собор, музей Сковороди на Харківщині, драматичний театр у Маріуполі чи численні храми і будівлі на сході та півдні України, слугують візуальним закликом до збереження того, що залишилося, та докладання зусиль для відбудови. Ці знімки є наочним доказом того, що війна ведеться не лише за території, а й за ідентичність, за право України на власну історію та культуру.
А як ви обираєте наступну локацію для своїх фото? Що обов’язково має бути під час ваших фотоекспедицій у «рюкзачку»?
Локацію я зазвичай обираю спонтанно, орієнтуючись на наявність квитків на потяг або цікаві події в місті, яке мене зацікавило. Оскільки фотографую я переважно на телефон, обов’язково беру із собою павербанк.
Чи були у вас якісь труднощі, коли ви вперше завантажували роботу на конкурс? Які поради чи побажання ви можете дати іншим новачкам конкурсу?
Я зіткнулася з деякими технічними нюансами, адже спочатку планувала завантажити на конкурс саме відео. Ознайомившись із вимогами та правилами, зокрема тим, що роботи приймаються лише у форматі Theora чи WebM, мені довелося конвертувати відеофайл. Перед завантаженням також необхідно знайти точну пам’ятку в списку, що займає певний час. Можна додавати не лише назву, але й дату зйомки, а також детальний опис. Загалом, якщо щось не виходить, завжди можна звернутися до організаторів або досвідчених учасників за допомогою.
Які побажання чи поради ви могли б дати іншим учасникам та організаторам конкурсу?
Раджу не обмежуватися винятково відомими замками та соборами. Справжню цінність мають світлини менш відомих, місцевих пам’яток, які потребують уваги громадськості. Крім того, варто завантажувати фото у високій якості та дотримуватися правил безпеки під час самої зйомки.
Дякуємо за цікаву розмову! Мирного неба!