Знайомтеся: журі спеціальної номінації «Єврейська спадщина» 2021—2022 років

Vitalii Petrushko 10/04/202310/04/2023 0 Comments журі

Підсумки конкурсу 2021 року не вдалося підбити повністю — оцінювання у спеціальній номінації «Єврейська спадщина» повинне було початися тільки наприкінці лютого 2022 року, але повномасштабне вторгнення російських військ на територію України змінило багато планів та життів. У конкурсі 2022 року ми окремо не оголошували спеціальної номінації, але партнер спецномінації — канадська недержавна організація «Українсько-єврейська зустріч» (UJE) — вирішив підтримати нагородження не тільки учасників 2021, а й 2022 років.

У 2021 році у спецномінації взяли участь 57 авторів, які завантажили 1238 фото, де представлені 209 об’єктів, із яких 105 — без охоронного статусу. Світлини 63 об’єктів було завантажено вперше. На оцінювання журі потрапило 1106 робіт (організаційний комітет не враховує світлини, які не відповідають вимогам Регламенту, наприклад, замала роздільність тощо). На першому раунді всі світлини ми поділили серед журі на три порції, і журі мало відібрати до 50 світлин з кожної. На другому раунді члени журі оцінюватимуть відібрані світлини за 10 бальною шкалою. Після цього буде третій раунд або обговорення — залежно від того, чи буде багато світлин із однаковими балами, і тоді журі перейде до оцінювання світлин 2022 року.

У 2022 році у спецномінації був особливий формат: до оцінювання приймали тільки світлини об’єктів з охоронним статусом. Цього року 22 автори завантажили 189 фото, які зображають 60 об’єктів.

Нижче представляємо журі спеціальної номінації «Єврейська спадщина», яке вже працює над визначенням переможців:

Алла Снурнікова (Івано-Франківськ/Рішон-ле-Ціон) — громадська діячка, філологиня-перекладачка, експертка з маркетингу та розвитку бізнесу, економістка. Працювала кореспонденткою hromadske.tv в Ізраїлі. Чартерна секретарка Івано-Франківського Ротарі-клубу Rotary International. Волонтерка Фонду Міжнародної комісії з прав людини (IHRC). Ідейна натхненниця Товариства шанувальників української культури в Ізраїлі. Представниця «Спілки жінок України» в Ізраїлі. Займається популяризацією української культури (мови, літератури, пісні. мистецтва, народних промислів тощо). Викладає українську, чеську та інші слов’янські мови. Вважає, що «”садок вишневий коло хати” можна організувати у будь-якому місці — залежить від бажання та наполегливості».

Річард Найпл (Нью-Йорк) — вікіпедист. Займав посаду вікімедійця-резидента у Музеї сучасного мистецтва (2011), Музеї Соломона Гуггенхайма (2015—2016), з 2017 — в Музеї мистецтва Метрополітен. Президент регіонального чаптера Фонду Вікімедіа Wikimedia New York City (до речі, заснована 2008 року у ресторані «Одеса» в Українському Іст-Вілиджі, Мангеттен, Нью-Йорк), входить до складу Правління Wiki Education Foundation. Член Wikibase Stakeholder Group. Започаткував перші проєкти у форматі «Wiki Takes / Wiki Loves X», почавши із Wikipedia Takes Manhattan (2008), Wikipedia Loves Art (2009) та Wikipedia Loves Libraries (2011). Річард каже: «Дякую “Вікімедіа Україна” за невпинну роботу з цифрового збереження різноманітної спадщини України, і культурної, і природної, і за те, що ділитеся нею зі світом. З нетерпінням очікую зустрічі зі спільнотою вікімедійців із Центральної та Східної Європи у Кракові, на Вікіманії 2024, і сподіваюся, що мені вдасться також тоді відвідати й Україну, включаючи міста Рівне та Тлумач, звідки родом мої українські єврейські предки».

Майкл Піл (Лондон) — фотограф, вікіпедист. Почав редагувати Вікіпедію із 2005 року, є адміністратором Вікіданих, Вікісховища та англійської Вікіпедії. Один із співзасновників Wikimedia UK, британського регіонального відділення Фонду Вікімедіа, 5 років був членом Правління цієї організації. Також є членом таких вікімедійних організацій як Wiki Movimento Brasil (Бразилія) та Wikimedia España (Іспанія). З 2022 року входить до складу Ради повірених Фонду Вікімедіа. Професійно займається астрономією, має ступінь доктора з радіоастрономії. Майкл вважає, що «ділитися світлинами пам’яток у проєктах Вікімедіа є хорошим способом зберегти їх для майбутнього, навіть якщо пам’ятки перестануть існувати. І саме це є основною мотивацією для мене фотографувати для Вікісховища, про що можна більше почитати тут. Світлини на вікісайтах є одним із способів зберегти ці пам’ятки. Наприклад, ця будівля у Сан-Паулу, Бразилія, яка обвалилася. Чи знесення кінотеатру 1912 року у Вітінгтоні, Манчестер».