Результати спеціальної номінації «Фотоплівка»
2022 року вперше фотоконкурс «Вікі любить пам’ятки» оголосив спеціальну номінацію «Фотоплівка». Спецномінація була присвячена світлинам об’єктів нерухомої культурної спадщини України, зробленим плівковими фотоапаратами. 50 учасників та учасниць завантажили понад 400 фото більше 250 об’єктів.
«Номінація “Фотоплівка” для мене стала особливою через низку причин, насамперед повномасштабне вторгнення. Багато пам’яток після 24 лютого 2022 року просто перестали існувати і все, що нам залишилось — це їхні світлини, що зберігаються в домашніх архівах. Втім, хоча ситуація після вторгнення загострилась, вона не була ідеальною і до його початку. Це можна простежити на прикладі кампанії в українському мовному розділі Вікіпедії, що присвячена пам’яткам — “Культурна спадщина України”. Тож перераховані фактори, разом з обговоренням міжнародної кампанії “Вікі любить пам’ятки” у межах “Вікіманії 2022”, стали поштовхом для того, щоб запропонувати цю номінацію організаційному комітету української частини конкурсу “Вікі любить пам’ятки”», — написала Наталія Ластовець, членкиня Правління ГО «Вікімедіа Україна», волонтерка проєкту «Вікі любить пам’ятки» та ініціаторка спецномінації.
Наталія займалася попередньою перевіркою фото: «Плівкове фото для мене — це особливий світ, який тільки частково перетинається з цифровою фотографією, і спецномінація вкотре підтвердила це. Я отримала величезне естетичне задоволення від аналізу світлин. Фото пам’яток Харкова, Львова, Києва, інших міст і містечок рідної України просто зачаровували, але потрібно було фокусуватися на перевірці, чи дійсно світлини відповідають номінації. Переважна більшість пройшли перевірку і потрапили на розгляд кваліфікованого журі.
Хочу подякувати кожному та кожній учасниці та учаснику цієї номінації за те, що поділилися своїми скарбами, організаційному комітету конкурсу — за невтомну працю задля найкращого результату і журі за визначення переможців: без кожного Вас реалізація цієї ініціативи була б неможлива! Ще раз дякую і сподіваюсь до зустрічі у межах цієї спецномінації наступного року!»
У цій спеціальній номінації сам об’єкт і його фотографія невід’ємно пов’язані із історією захоплення фотоплівкою наших учасників, а часом — камери, якою цей кадр зроблено. Кожне фото та серія світлин супроводжуються коментарем від авторів світлин.
Перше місце
Отже, за оцінками журі спеціальної номінації на першому місці опинилася світлина Олексія Ляпідевського із зображенням замку «Ластівчине гніздо». Олексій розказав нам, що фото зробив «влітку 1990 року під час одноденної екскурсії Південним узбережжям Криму. Тоді ж ми іще відвідували Ялту та були у Воронцовському палаці. У 2022 році для конкурсу “Вікі любить пам`ятки” я знайшов деякі свої старі плівки і перезняв їх за допомогою цифрової камери».
Друге місце (і «Луганська» серія)
Друге місце за балами посіла робота Андрія Шейка із зображенням Троїцької церкви в селищі Білолуцьк Луганської області 2006 року. Андрій написав нам про цей кадр так: «Вид згори на Свято-Троїцький храм в селищі Білолуцьк Луганської області. Храм недалеко від нашого села Можняківки, приблизно 4—5 км. Колись навіть частина нашого села була приходом цієї церкви. (…) Фото зроблене з пагорба на західній околиці селища. З цього місця і певно через використання телеоб’єктиву виникає цікавий ефект — немаленьке селище якби зменшується, видно поля, лісосмуги на протилежному боці Білолуцька. Сонце, що виглянуло з-за хмари і освітило храм, ще більше сприяло цьому ефекту. Храм на фото ще тільки на початку відновлення, зараз він має вже інший вигляд завдяки старанням настоятеля і місцевої громади».
Ще дві світлини цього ж храму створили серію фото цієї пам’ятки:
Андрій: «Храм тоді був ще на початку реставраційних робіт. Світлина вийшла випадково. Ми були у справах в Білолуцьку і зупинились ненадовго біля магазину, недалеко від храму, де і був зроблений цей єдиний кадр. Сонце в цю пору низько над горизонтом, що й підкреслило об’єм архітектурних особливостей храму».
«Хрест Свято-Троїцького храму в селищі Білолуцьк Луганської області на фоні сонця, що сходить. (…) Через невеликий туман, сонце не було дуже яскравим, що й дало можливість зробити такий кадр».
Третє місце (і «Львівська» серія)
Третє місце посіли роботи Олександра Мальона та Олександра Звіра.
Світлина Олександра Мальона 2019 року із зображенням ансамбль забудови Андріївського узвозу та Замкової гори (пам’ятка містобудування національного значення).
Про своє захоплення та сам кадр Олександр розказав так: «Фотографія мене цікавила ще з самого дитинства, адже батько мав фотоапарат “Зеніт-Е”, а вдома у нас була своя маленька лабараторія для проявки та друку фото. Процес захоплював. Вийти у вихідний день на Чернечу гору (Канів), нафотографуватись, дочекатись ночі та залишитись з батьком в темній кухні, дивитись як з’являються фото. Свій перший плівковий фотоапарат-мильницю отримав у 2002 році — батьки подарували на день народження. Став фотографувати друзів, свята, поїздки на море. Тоді фотосалони, які робили і проявку, і друк були на кожному кроці. Епоха домашніх лабораторій відійшла в минуле. Буквально за 3—4 роки в наше життя увійшла цифрова фотографія, [я] з 2006 року перейшов на неї. З того часу змінив багато цифрових фотоапаратів, від мильниць до професійних. Здавалось на цьому моя плівкова історія закінчилась.
Але ні. У 2014 році, будучи в Каневі, знайшов у батька в бібліотеці книжку “Вчись фотографувати” 70-х років. Прочитав на одному диханні та згадав як це було. Тоді ж дізнався, що у Києві є фотосалон, де досі проявляють, сканують та друкують плівкові кадри. Треба було з чогось починати. Дуже хотілось повозитись з ручними налаштуваннями, експонометром (на щастя, він лишився у батька). За копійки придбав на OLX фотоапарат “Смена-8м”. Відзняв на нього дві плівки і зрозумів, що хочу ще. Тоді придбав майже новий фотоапарат”Зеніт-12 сд”. На нього фотографував багато. Згодом друзі почали задарювати мене старими фотоапаратами, посиланням на копійкові розпродажі (там купив декілька прекрасних зразків). Тож я за останні 10 років я знімав на два “Зеніти”, два “Києва”, ФЕД, раритетний Кодак 60-х років та ще більш раритетний німецький “Agfa Box” початку 30-х років. Зараз найулюбленішим фотоапаратом серед усієї наявної колекції є “Київ-15”.
Цю світлину зробив восени 2019 року. Була чудова сонячна погода — розпал бабиного літа. Ми гуляли улюбленими місцями Києва. Йшли з Пейзажної алеї та піднялись на Замкову гору. Як на мене, це один з найкращих ракурсів на Андріївський узвіз. Перед самим початком повномасштабного вторгнення росії в Україну я купив дві плівки, збирався спробувати черговий фотоапарат. Але так і не наважився, відклав до перемоги».
Третє місце також посіла робота із зображенням головного залізничного вокзалу Львова авторства Олександра Звіра, яка датується 2017 роком. Також увагу журі привернули інші роботи Олександра, які утворили своєрідну «Львівську» серію. Олександр поділився із нами історією своїх робіт: «В основному я знімаю камерами фірми Nikon і середньоформатною плівковою камерою Zenza Bronica SQ-AI. Головний залізничний вокзал був знятий на саме Різдво, коли у Львові вирішили пустити старенький різдвяний потяг зі Львова до Брюхович.
(…) Цього разу я попав під дощ, і був змушений перечекати в брамі навпроти оперного, власне після короткої зливи вийшовши з брами я побачив в калюжі цю картинку, яку неможливо було не сфотографувати. Ось, маю таку нагороду і згадку про дощ і про вміння чекати.
[Ця] фотографія, яка була знята на середньоформатну плівкову камеру, це був звичайний день мого полювання за зображенням. Завжди коли маю час і натхнення, я йду в місто і шукаю, роздивляюсь, і коли бачу [щось цікаве] тоді [знімаю], саме так вийшло і з церквою Корнякта, яку я побачив в арочному проході.
[A ця] фотографія була зроблена, коли я почав захоплюватись кіноплівками Kodak Vision, на які по сьогоднішній день знімають фільми, і яка дає цікаві кольори і відмінне від цифрового зображення.
[Цю] фотографію церкви Андрія, зробив досить випадково, ввечері йшовши попри церкву. Пам’ятаю, що, в цей вечір достатньо сніжило і було зимно. Оскільки я майже завжди з камерою, (…) [то] власне побачив кадр і вирішив його зробити, не знаючи який буде результат. Як бачимо, кадр вийшов достатньо вдалим».
Четверте місце
За балами журі одразу дві світлини посіли четверте місце — Андрія Чуяшенка та Олександра Мальона.
Андрій Чуяшенко написав, що «плівкова фотографія для мене — це скоріш за все експерименти та можливість подивитись під іншим кутом. Як через можливість спробувати “нову” і зовсім іншу камеру, так і можливість змінити та переосмислити сам процес.
Це можливість максимально зануритись в процес від початку до кінця — взяти механічну камеру, ЧБ плівку, самому проявити її, а потім спостерігати в червоній кімнаті як поступово проявляється зображення. Або ж навпаки обрати однокнопочну камеру та забути про всі налаштування. При чому зробити це в межах одного тижня. Так що якоюсь мірою це й про настрій та ідеї».
Світлина 2018 року із зображенням Підгорецького замку була зроблена під час поїздки Львівщиною, яка для нього, як він сам пише, «залишилась незв’язаними уривками, проте доволі добре пам’ятаю більшість кадрів що були зроблені на один ролик Kodak Pro100. Тож складно щось сказати про окремий кадр, оскільки для мене це частина цілого — уривчасті кадри з теплою атмосферою старих історичних будівель Львівщини».
Ця світлина Олександра Мальона 2021 року із зображенням млина у селі Круподеринці Вінницької області була знята на «Київ-15»: «ми їздили з однодумцями в мандрівку по млинам Київщини, Житомирщини та Вінниччини. Тоді якраз був заряджений плівковий фотоапарат і я не полінувався його взяти разом з цифровим (“Київ” досить важкий — майже 1.5 кг). Нам пощастило з погодою — мороз і сонце. Ставок біля млина замерз, тож я вийшов на лід і звідти сфотографував млин».
П’яте місце (і «Кам’янець-Подільська» серія)
На п’ятому місці теж два автори — Ігор Западенко та користувач ROM8Foto.
Ігор Западенко зробив світлину із зображенням Меджибізького замку 10 липня 2014 року. Він поділився із нами своєю історією захоплення плівковими камерами та історією кадру: «В юності я, так би мовити, “не награвся” плівковою фотографією. Моєю першою фотокамерою був широкоплівковий і незвичний як на наш час “Любитель-2”. Старший за мене, його подарував мій дядько, коли я вчився у третьому класі. Він був єдиним фотоапаратом на довгі роки. Так сталося, що, коли у декого з однокласників вже були “ФЭДи” або й “Зеніти”, я фотографував “Сменой-8м” і дещо соромився цього.
Потішити душу через кілька десятиліть, у 2000-х роках, допоміг випадок. Спочатку випадково купив в ідеальному стані “ФЭД-5с”, здійснив юнацьке бажання. Додав до неї ширококутний об’єктив “Юпитер-12”, револьверний змінний видошукач. Дуже сподобалося — до того ж відчув смак роботи з далекомірною, а не дзеркальною камерою. Такий собі дизельпанк. А тоді випадок відкрив нові можливості: у Києві у одному з маленьких фотосалонів натрапив на дешевий розпродаж простроченої на 10—12 років фотоплівки Fuji, AGFA, Kodak… Купив декілька блоків — вона, попри дуже давній термін, вся виявилась ідеальною! Тоді почались кілька років і кілька коробок з віддрукованими “street photo”, етюдами, замальовками і фотографіями пам’яток. Крім “ФЭДа”, повернув до дії “Смену-35”, кілька “Смен-8м”, з кількох із них зробив пінхоли. І, нарешті, придбав свого улюбленця “Київ-4” 1973 року випуску, радянську точну копію “Zeiss Contax III” — складну і вибагливу машинку, звуком та відчуттям роботи якої можна насолоджуватись нескінченно. І, звичайно ж, змінні об’єктиви до нього.
Власне, саме ним на ідеальну прострочену плівку зроблено світлину Меджибізького замку від місця, де річка Бужок впадає у Південний Буг».
Робота користувача ROM8Foto 2020 року із зображенням Кам’янець-Подільської фортеці теж посіла п’яте місце. Учасник написав нам, що: «фотографувати я почав як і всі колись зі “Смени” в школі. Потім була перерва пов’язана з “мильничками” та цифровими камерами… і несподівано для себе 6 років тому знову почав фотографувати на плівку. За цей час зібрав декілька камер різних форматів. Намагаюся [також] друкувати альтернативними варіантами: ціанотипія, масло».
Журі окремо відзначило його «Кам’янець-Подільську» серію світлин із зображенням Миколаївської церкви та башти вірменського костелу. Обидві — 2020 року.
Шосте місце (і «Київська» серія)
На шостому місці за балами журі є «Київська» серія авторства Микола Сарапулова із зображенням пам’ятника Володимиру Великому у Києві (березень 1978 року) та видом на галерею від Ближніх печер до Дальніх (12 серпня 1977 року.)
Учасник поділився з нами своєю історією захоплення плівковими фотоапаратами: «Серед моїх родичів штатним фотографом був мамин брат. Він жив у Дніпрі та як наїжджав у Київ, то фотографував усіх. Допомагаючи йому проявляти та друкувати фото, [я] здобув перші навички. І першу шкоду також. Не туди крутив бачок, засвічував плівку.
Але [щоб] самому зайнятись фотографією, треба було багато чого купити, а грошей у сім’ї було небагато, працювала тільки мати, батько з сім’ї пішов. Якось з матір’ю зайшли у магазин фототоварів, що був на Хрещатику. Отоді мати запропонувала: “Ти виробничу практику у технікумі пройшов, ІІ розряд токаря маєш. Йди на канікулах працювати, заробиш на фототехніку”. І я влаштувався на завод “Маяк”, щоправда, взяли шліфувальником гумових виробів. Ролики для магнітофона шліфувати, а у кінці зміни усі промити спиртом, що вносило додаткові “нотки” в роботу. Не думав я, що на наступні канікули почую: “Ти ж вже працював, а грошей мало…”
Першим фотоапаратом була “Вілія-авто”, потім у комісійному купив “ФЕД-5”. Тоді, буквально, з-під носа в мене, купили “Старт“. Оце було розчарування. На все життя врізалось.
Мати працювала економістом в обласному Управлінні культури й могла не гірше за екскурсовода перелічити, де яка пам’ятка знаходиться у Київській області й скільки коштів виділяється на її утримання. Щоправда, тепер, звіряючись зі списком [проєкту “Вікі любить пам’ятки”], я бачу, що то були тільки пам’ятки всесоюзного та республіканського значення.
Як почав фотографувати сам, то фотографував усе підряд, що побачу, тож і пам’ятки також. І не тільки в Києві, чи Україні. Є фотографії з Білорусі, Молодови та Прибалтики. Тим паче яке бріло, таке стріло. Моя майбутня колишня жінка цікавилась пам’ятками історії та займалась фотографією. Але ж, але ж… Як ми побрались, та дитина народилась, часу на фотографування саме пам’яток стало значно менше.
Галерея між Ближніми та Дальніми печерами довгий час була закрита. Фото зроблене невдовзі після відкриття. Праворуч на стінці видно нові світильники. Я людина висока й мені здався цікавим отакий ракурс — притиснути фотоапарат до стелі. Часом я показував людям це фото догори дригом і більшість сприймала це як нормальне положення.
Фото пам’ятника Володимиру зроблене з бесідки на верхній терасі. Тоді пагорб (це начебто залишок кріпосного валу), на якому вона стоїть, був вищим. Очима пам’ятник мав кращий вигляд, ніж вийшов на фото. Коли дивишся, якось усі гілки пропускаєш повз очі.
Краще, звичайно, було б сканувати негативи, а не позитиви. Але для цього потрібний спеціальний сканер».
Ці та інші світлини, відзначені у конкурсі 2022 року, можна переглянути на Вікісховищі за посиланням.
Для контексту: